Виконувач обов’язків директора комунального автотранспортного підприємства Київської міської державної адміністрації Дмитро Рахматуллін опинився в центрі серйозного майнового скандалу. За даними іноземних реєстрів, він пов’язаний із масштабним пакетом елітної нерухомості в Дубаї, який повністю відсутній у його офіційних деклараціях в Україні.
Йдеться про шістнадцять квартир у житловому комплексі Ferretti Luxury Beach Residence на узбережжі Перської затоки в районі Джебель-Алі. Сукупна площа об’єктів становить понад 2,2 тисячі квадратних метрів — це масштаб, який складно пояснити будь-якими побутовими чи «сімейними» інвестиціями. Попри те, що сам комплекс формально так і не був добудований, права власності на квартири зареєстровані, а самі активи юридично існують.
Станом на кінець минулого року загальна вартість цієї нерухомості оцінюється приблизно у пів мільярда гривень. Для чиновника, чия кар’єра пов’язана виключно з комунальним сектором столиці, така сума виглядає щонайменше непропорційною задекларованим доходам.
Рахматуллін працює у структурах Києва з 2015 року. Протягом кількох років він очолював міську інспекцію з паркування, а нині виконує обов’язки керівника комунального автотранспортного підприємства КМДА — структури, через яку проходять значні бюджетні кошти, пов’язані з утриманням і обслуговуванням автопарку столичної влади.
Окремі запитання викликає період інвестування. Сам Рахматуллін стверджує, що з 2006 по 2015 рік перебував за кордоном, де працював у приватному секторі в арабо-африканському регіоні. За його словами, він обіймав керівні посади в приватних компаніях. Водночас жодних назв цих компаній, жодних контрактів чи підтверджених доходів, співмірних із вкладеннями на сотні мільйонів гривень, публічно не надано.
Ключова проблема — повна відсутність дубайської нерухомості в електронних деклараціях чиновника. У деклараціях за останні три роки немає жодних згадок ані про іноземну нерухомість, ані про об’єкти незавершеного будівництва, ані про інвестиції чи корпоративні права за кордоном. Активи, які за своїм масштабом мали б бути центральним елементом декларації, просто відсутні.
У публічних поясненнях Рахматуллін заперечує володіння шістнадцятьма квартирами та заявляє, що не має активів, які підлягають декларуванню. Водночас інформація з іноземних реєстрів фіксує права власності на конкретні об’єкти з чіткими параметрами — площею, кількістю та місцем розташування.
Фактично йдеться не про формальну неточність чи помилку в заповненні декларації, а про системний розрив між офіційною фінансовою звітністю українського посадовця та даними закордонних реєстрів. Чиновник, який керує комунальною інфраструктурою Києва, фігурує за кордоном як власник або інвестор активів на сотні мільйонів гривень, не відображаючи цього в Україні.
Ця історія виходить далеко за межі репутаційного скандалу. Вона напряму ставить питання про джерела коштів, доброчесність декларування та реальний контроль за посадовцями, які мають доступ до бюджетів і ресурсів столиці.

