Авдіївка – одна з найбільш напружених точок на фронті. Для України це важлива стратегічна позиція, яку вони називають “брамою до Донецька”, тоді як для російських військ це шлях до подальшої окупації Донецької області. За останніми повідомленнями, третя окрема штурмова бригада (ОШБр) здійснила термінову передислокацію в район Авдіївки для підсилення оборони українських військ. Головнокомандувач Збройних сил України, Олександр Сирський, та міністр оборони Рустем Умєров відвідали військові підрозділи, які утримують оборону на Авдіївському та Куп’янському напрямках, щоб оцінити ситуацію.
Сирський підкреслив, що обстановка “надзвичайно складна та напружена”. “Російські окупанти посилюють свої зусилля та мають чисельну перевагу в особовому складі. Вони не зупиняються перед втратами та продовжують застосовувати тактику “м’ясних штурмів”, – наголосив він.
За даними розвідки, російська армія проводить наступ на Авдіївку з півночі, півдня та сходу, намагаючись перетнути останні шляхи забезпечення ЗСУ. “Найбільш небезпечний напрямок – це Первомайське і Невельське. Наші війська стикаються з нападами як удень, так і вночі. Противник діє в малих групах, використовуючи тактику надходження з різних напрямків”, – зазначив начальник артилерії 59-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ, підполковник Віталій Підвисоцький.
Для розуміння того, як події можуть розвиватися найближчим часом на Авдіївському напрямку та який вплив це матиме на подальшу воєнну кампанію, DW звернулася до військових аналітиків з Німеччини, Австрії та Великобританії. Авдіївка, яка вже з 2014 року перебуває на передовій війни на сході України, має велике стратегічне значення і політичний символізм. Колись тут проживало близько 30 тисяч мешканців, проте зараз залишилося лише близько 900 осіб. Місто колись славилося як центр важкої промисловості, зокрема завдяки коксохімічному заводу. Сьогодні воно стало найбільшим українським “форпостом” на окупованих територіях Донецької області, відомим як “ворота до Донецька” і фактично його околиці.
Таким чином, контроль над цим населеним пунктом має і стратегічне, і символічне значення для обох сторін конфлікту і може послужити плацдармом для подальшого просування обох армій. “Для Росії захоплення Авдіївки – це можливість продемонструвати, що вона здатна розширювати свої території. Для України це питання збереження міст і завдання втрат російській стороні”, – коментує експерт Мюнхенської конференції з безпеки Ніко Ланґе.
“Неподалік пролягають ключові автомагістралі”, – нагадує військовий експерт лондонського Кінгс-коледжу Марина Мірон. “Це означає, що росіянам буде легше виконати наступ на Слов’янськ і Краматорськ. Першою частиною пазла є Бахмут, який вони можуть використати як плацдарм, а другою стала б тоді Авдіївка, з якої можна наступати далі на захід”, – додає Мірон. Вона також зауважує, що прорив оборони одного з найбільш укріплених українських міст матиме “дуже символічне” значення.
Незважаючи на перевагу сил російської армії, ЗСУ продовжують твердо обороняти Авдіївку, посилюючи свої позиції новими силами. Деякі оглядачі вбачають паралелі з обороною Бахмута, який навіть називали “фортецею”. З різницею у тому, що сили РФ мають достатньо ресурсів для проведення “м’ясних штурмів”, тоді як українські війська дедалі більше покладаються на роботу дронів та економію артилерійських боєприпасів.
Військовий історик, офіцер служби генштабу австрійської армії та голова одного з відділів Військової академії у Відні Маркус Райснер нагадує, що головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський утримував оборону Бахмута, щоб виснажити наступальний потенціал противника і не дати йому підготуватися до масштабного наступу.
Ситуація з Авдіївкою зараз нагадує оборону Бахмута, вважає австрійський військовий. Проте, враховуючи досвід оборони Бахмута, який завершився відступом українських військ, Райснер вважає, що було б доцільнішим зберегти ресурси і, можливо, відступити до більш вигідних для оборони позицій.
Проте, експерт погоджується, що головнокомандувачеві може бути поставлене політичне завдання утримання і оборони цієї території. “Я припускаю, що рішення обороняти Авдіївку замість того, щоб скорочувати лінію фронту, може бути частиною конфлікту між генералом Залужним і президентом Зеленським, у результаті якого генерал Сирський став головнокомандувачем”, – додає Ніко Ланґе.
Аналіз Інституту вивчення війни з Вашингтона свідчить, що лінія фронту за останні тижні та місяці майже не зазнала суттєвих змін. Проте, бої за контроль над Авдіївкою можуть набрати обертів найближчими днями та тижнями, а їх результат вплине на подальші перетворення на фронтовій лінії. “В данний момент ситуація для українських сил не виглядає оптимістично, оскільки російським військам майже вдалося оточити місто та утримувати позиції на південних околицях”, – зауважує Марина Мірон. Вона додає, що тривалість утримання позицій українськими військами, ураховуючи дефіцит артилерійських боєприпасів, залишається під питанням.
15 лютого координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки Білого дому Джон Кірбі попередив про ризик захоплення Авдіївки через відсутність достатньої кількості зброї українськими оборонцями. Всі експерти, опитані DW, вказують саме на “снарядний голод” як на головний фактор ризику для оборони міста. Маркус Райснер навіть зробив паралелі з Першою світовою війною, коли у 1915 році британським військам не вистачило боєприпасів, і розкрутити виробництво вдалося далеко не відразу. “Наразі можна сказати, що це війна на виснаження. А це означає, що на полі бою використовуються ті ж системи озброєнь, які були вжиті навіть у Першу та Другу світові війни. Це артилерія. Таким чином, артилерія наразі є однією з вирішальних систем озброєнь”, – зазначає Райснер.
Помилкова оцінка термінів для нарощування виробництва призвела до нинішнього дефіциту боєприпасів, погоджується військовий експерт з Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Ґустав Ґрессель. Він зауважує, що Європейський союз не встигне доставити Україні боєприпаси вчасно і у запланованому обсязі, проте прогнозує покращення ситуації ще з літа й до кінця року.
“Минулого року передбачалося, що контрнаступ ЗСУ буде успішним, і відтак розпочнуться перемовини та припинення вогню, що не відбулося”, – пояснює Ґрессель причини затримок у укладанні контрактів на виробництво боєприпасів аж до минулого вересня.
Таким чином, наступні дні й тижні очікування поповнення запасів артснарядів стануть найбільш виснажливими для української армії. Необхідно також враховувати політичні ризики, зокрема пов’язані з виборами президента США. “Наразі дуже важко говорити про довгострокові стратегії”, – коментує Ніко Ланґе. “Проте, вважаю, що це буде дуже важкий рік для України як на півдні, так і на сході”, – додає він.
