Заява президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана про повернення Криму Україна викликала значний резонанс у міжнародних колах. Це стало несподіванкою для багатьох, враховуючи традиційні складні відносини Туреччини з Україною та Росією. Однак аналітик Юрій Богданов вважає, що ця позиція Ердогана не є сенсаційною, а є частиною звичайної багатовекторності турецької зовнішньої політики, в основі якої лежать стратегічні інтереси.
Там султан заявив, що Крим треба повернути Україні. Що вчергове нагадує нам, наскільки Туреччина загалом і Ердоган як її керівник особливо намагається грати на всіх шахівницях одночасно. Що дратує приблизно всіх, крім його самого і його однодумців.
Тож. Чому Ердоган одночасно хоче вступити до БРІКС і підтримує повернення Криму?
Перше — той саме тюркський світ. Ердоган регулярно підкреслює пріоритет захисту кримських татар, які мають тюркське коріння. Туреччина тривалий час підтримує цю громаду і виступає проти порушень їхніх прав на окупованій території.
Приблизно з тієї самої причини у Туреччини складна динаміка відносин з Китаєм. Через уйгурів. І фактор впливу на тюркські громади й народи в інших країнах розглядається як інструмент впливу на політику цих країн, навіть якщо це такі гіганти, як Китай і Росія.
Друге — фактор територіальної цілісності. Туреччина, як і купа інших країн, у яких не до кінця вирішені територіальні суперечки чи існують сепаратистські рухи, завжди будуть підтримувати легітимну територіальну цілісність інших країн. Єдиним виключенням з цього правила була незалежність Косово і Північний Кіпр, але це — насамперед — релігійний фактор.
Третє — фактор Чорного моря і регіональної політики. Стратегічно в інтересах Туреччини збереження адекватного балансу і безпеки в Чорному морі. Контроль Росії над Кримом створює дисбаланс у бік останньої та створює виклики для Анкари, яка прагне посилити свій вплив на Чорному морі, забезпечити спокійну торгівлю в регіоні й не створювати загроз для своїх стратегічних проток у Мармуровому морі. Тому український Крим — набагато більш привабливий сценарій.
Ердоган намагається зберігати баланс у відносинах із Росією та Україною, що важливо для його регіональної політики. Попри стратегічні проєкти з Москвою в енергетиці та ще кількох галузях, Туреччина продовжує зміцнювати зв’язки з Україною, особливо у військовій та економічній сфері.
Четверте — балансування між Заходом і Сходом. Виступаючи за повернення Криму Україні, Ердоган посилає сигнал НАТО і західним партнерам про свою підтримку міжнародного права. Це вчергове нагадує “так, ми, звісно, специфічний член НАТО, але ми член НАТО, ми просто хочемо захищати насамперед свої інтереси”.
Пʼяте — Ердоган хоче ствердити Туреччину як логістичний і геополітичний суперхаб. Саме тому він веде свою країну — члена НАТО в БРІКС. БРІКС не треба розглядати як якийсь “союз”. Між його членами надто багато протиріч, і їх всіх обʼєднує лише прийнятні (партнерські чи нейтральні) відносини з Росією. Але як дипломатичний майданчик БРІКС розглядатися цілком може.
Тому Анкара туди й лізе. Щоб зміцнити свої економічні та політичні позиції на глобальному рівні, отримати додаткові входи в Африку і в Азію, диверсифікувати свою політику.
З одного боку, Туреччина підтримує Україну та Захід у питанні Криму, але водночас шукає можливості розширення співпраці з БРІКС, де ключову роль відіграє Росія.
Туреччина прагне отримати максимум політичних і економічних інструментів, зберігаючи контакти з усіма учасниками регати. І заради цього зробити заяву по Криму — нормальна ціна. Тим паче, що для Росії Туреччина зараз надто важлива, щоб якось протестувати.
Ця політика — політика балансувати між протилежними інтересами. І — треба визнати — ось в цьому Ердоган демонструє справжню майстерність.
