Колишній депутат Олександр Дубовий аналізує стратегічні виклики української енергосистеми та проблеми в управлінні Міненерго, ставлячи під питання готовність країни до зими. В його статті розглядаються як потенційні переваги атомної енергетики, так і невирішені проблеми у забезпеченні енергетичної стабільності.
Уже майже сімдесят років атомна енергетика є затребуваною та поширеною в усьому світі. Розвиток промисловості, збільшення кількості населення та зростання цін на викопні види палива у другій половині минулого сторіччя дали потужний поштовх до будівництва нових АЕС і добудови тих, що вже існують. Однак цей поступ загальмувала аварія на станції “Фукусіма-1”, яка сталася внаслідок землетрусу й цунамі, що накрили узбережжя Японії. Одразу ж після аварії антиядерні екоактивісти змусили уряди деяких країн поставити атомні проєкти на паузу (Бельгія, Італія). А найрадикальніший курс на відмову від ядерної енергетики й перехід на альтернативні джерела енергії проголосили в Німеччині.
Однак, незважаючи на всі зусилля, спрямовані на розвиток відновлюваної енергетики, ні з економічного погляду, ні в межах програми досягнення вуглецевої нейтральності економіки до 2050 року зелена енергетика не змогла задовольнити стрімке зростання попиту на електроенергію. Окрім того, неодноразові блекаути від Техасу до Балкан показали, якими нестабільними можуть бути відновлювальні джерела енергії через зміни клімату та різке зростання споживання, як вони розхитують енергобаланс і створюють загрози населенню та бізнесу. На відміну від АЕС, які забезпечують базове вироблення енергії, тимчасом як сонячні й вітрові електростанції не здатні цього зробити через відсутність вітру або сонця.
Загалом усі ці проблеми, а надто необхідність різкого скорочення використання російського газу після початку повномасштабного вторгнення 2022 року, обумовили повернення до порядку денного питання ядерної енергетики, яка вже досягла “дофукусімських” рівнів і навіть перевищила їх. США, Франція, Китай, Велика Британія, Фінляндія, Японія наразі розглядають атомну енергетику як важливу складову своєї енергетичної безпеки та не збираються від неї відмовлятися. Планують збудувати перші АЕС Польща, Туреччина, ОАЕ й інші країни.
Курс на атом
Окрім незалежності від кліматичних змін, є й інші фактори, які сприяють ренесансу атомної енергетики. По-перше, після Фукусіми всі країни, які мають АЕС, зокрема Україна, пройшли стрес-тести на відповідність “постфукусімським” вимогам.
Нині у світі будують найсучасніші з погляду безпеки конструкції реакторів енергоблоки покоління “три плюс”, які, окрім забезпечення споживачів недорогим, надійним та екологічно чистим джерелом енергії, працюють також у режимі маневрування. Тобто дозволяють зменшувати або збільшувати обсяги виробництва електроенергії залежно від навантаження, що є вкрай важливою опцією для підтримки працездатності системи в години пікових навантажень.
По-друге, навіть з огляду на трагедії Фукусіми й Чорнобиля, атомна енергетика залишається однією з найекологічніших форм виробництва електроенергії. Викиди парникових газів та інших забруднювачів повітря атомними електростанціями (АЕС) на етапі експлуатації близькі до нуля. Тоді як негативний вплив на забруднення повітря, здоров’я людей і навколишнє середовище, наприклад, від вугільних електростанцій виявився значно гіршим і призвів до загибелі сотень тисяч людей протягом останнього десятиліття.
Крім того, і досі залишається неврегульованою проблема утилізації та переробки відпрацьованих сонячних батарей та лопатей вітрових турбін. Їх утилізація є дороговартісною та провокує додаткові викиди вуглекислого газу при транспортуванні деталей, у яких закінчився термін експлуатації. Отже, забруднення внаслідок утилізації елементів відновлюваних джерел енергії насправді більше, ніж викиди традиційної енергетики. І поки вчені намагаються вирішити цю проблему, звалища лопатей і батарей щороку зростають.
Зрештою, різні дискусії щодо майбутнього енергетики сходяться в одному: досягнення глобальних кліматичних цілей (утримання зростання глобальної температури на рівні нижче 2°C проти доіндустріального рівня та докладання зусиль для обмеження підвищення температури до 1,5°C) без використання атомної енергетики неможливо. Саме тому ЄС 1 січня 2023 року підтвердив екологічний статус атомної енергетики, долучивши її до списку чистих видів енергії в зеленій таксономії ЄС.
Попри різне ставлення до атомної енергії, є принаймні одна перевага, яку важко заперечити: вона значно дешевша за зелену енергію. Німеччина, яка свого часу ухвалила програму виведення з експлуатації атомних станцій – частково під тиском зелених, частково через зусилля лобістів “Газпрому”, які просували розширене споживання російського газу, – нині пожинає негативні плоди своїх реформ. Якщо німецька економіка 2023 року скоротилася на 0,2 %, то французька, де майже 70 % електроенергії виробляється на атомних електростанціях, навпаки, зростає. Експерти пояснюють це, зокрема, дорожнечею в Німеччині електроенергії, яку у великих обсягах споживають промислові гіганти. Тож якщо дивитися в майбутнє, ядерна енергетика – це саме те джерело дешевої та чистої енергії, якого потребує людство.
Енергетична політика України під питанням
У спадок від срср Україна отримала потужну атомну генерацію, яка дозволяла щорічно виробляти близько 50 % загальної електроенергії країни. Дванадцять діючих реакторів збудували в радянські часи, а ще три – уже в часи незалежної України. Це шостий реактор на Запорізькій АЕС (1996), другий реактор на Хмельницькій АЕС (2004) та четвертий реактор на Рівненській АЕС (2006). Посідаючи сьоме місце у світі та п’яте в Європі за кількістю реакторів, Україна була одним із найбільших експортерів електроенергії в Європу.
Однак війна завдала нищівного удару по українській енергетиці, від якого країна зможе оговтатися хіба що за кілька років. Знищені трансформатори, зруйновані гігавати генеруючих потужностей – ГЕС і ТЕЦ, які дозволяли швидко збільшувати генерацію в ранкові та вечірні години пік. Вітрова й сонячна енергія коштують дорого, і кількість енергії, що вони виробляють, не покриває базові потреби країни. А імпорту дорогої електроенергії з Європи так само недостатньо, щоб повністю покрити дефіцит в енергосистемі.
Фактично в найбільш робочому стані залишаються тільки ті АЕС, які продовжують стабільно працювати. Навіть обстріли Запорізької АЕС не можуть пробити захисну оболонку реактора, якою оснащені всі сучасні реактори. Сталь і залізобетон надійно захищають найуразливіші частини станції. Окрім того, ворог чудово розуміє, що прямий ракетний удар по ядерному об’єкту буде “самовбивчим”, а наслідки в разі надзвичайної ситуації зачеплять не лише Україну, ЄС, а й саму країну-агресора.
Доцільність нарощування атомної енергетики для покриття дефіциту електроенергії визнають і наші американські партнери. “У короткостроковій перспективі нарощування атомної енергетики є цілком логічним кроком разом з іншими зусиллями, яких докладають усі союзники”, – зазначила спецпредставниця США з питань економічного відновлення України Пенні Пріцкер. До того ж розвиток атомної енергетики, зокрема технології малих модульних реакторів, свідчитиме, що країна рухається у тому самому напрямку, що і Європа, – до декарбонізації та захисту навколишнього середовища. Загалом атомна генерація України досить потужна, стабільна та економічно ефективна.
Звісно, будувати нові енергоблоки, зокрема на Хмельницькій АЕС, потрібно. Це безпрограшний спосіб забезпечення країни базовою генерацією на десятиліття. Але чи є це будівництво пріоритетом номер один? Адже результату їх роботи можна буде очікувати лише за вісім-дев’ять років. Крім того, для початку будівництва третього й четвертого енергоблоків Хмельницької АЕС парламент має прийняти закон з актуальним фінансовим планом (суми, джерела покриття) і термінами добудови.
Проте нині, коли населення та бізнес стикаються з масовими вимкненнями електрики, а попереду на нас чекає холодна й темна зима, нам потрібні негайні кроки для покриття наявного дефіциту енергобалансу. А саме: будівництво та під’єднання до електромереж малих генеруючих установок (газотурбінних, газопоршневих, когенераційних тощо). Це будуть саме ті рятівні відсотки, які дозволять нам вистояти й захистити населення, особливо великих міст, узимку. Тим паче, що розподілена генерація із сотень малих електростанцій різного типу – найкращий запобіжник проти масштабних руйнувань енергосистеми внаслідок ракетних обстрілів.
Однак дії Міненерго саме щодо децентралізації енергетики викликають чимало питань. Достатньо навести один приклад, коли газотурбінну міні-ТЕС, подаровану Україні США, у Міненерго не могли увімкнути шістнадцять місяців. Так само посадові особи відомства не спромоглися налагодити ефективний захист наявних енергетичних потужностей, і найгірше, що ніхто за це не відповів.
Ще більше занепокоєння викликають дії Міненерго, спрямовані на знищення проєктної галузі країни. Так, завдяки “зусиллям” міністерства повністю припинили діяльність потужні науково-проєктні установи, які самостійно реалізовували технологічно складні завдання з проєктування та будівництва енергетичних комплексів. Зокрема, ДП “УкрНДПРІ промтехнології”, ДП “Київський інститут інженерних вишукувань і досліджень “Енергопроект”, Харківський інститут “Енергопроект” та інші.
Нині тривають спроби закрити останню незалежну проєктну компанію – Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут “Енергопроект” (КІЕП), що вже багато десятиліть є основним проєктантом ядерних установок і володіє унікальним досвідом та персоналом. Знищення КІЕП дозволить НАЕК “Енергоатом” самостійно проєктувати добудову енергоблоків Хмельницької АЕС та на свій розсуд визначати корупційні суми безпосередньо в проєктній документації, позбавившись контролю з боку незалежної проєктної організації. Загалом країна, яка планує розвивати атомну енергетику, повинна мати потужну проєктну галузь і гарантувати їй нормальні умови роботи. Сподіваюся, наступне керівництво Міненерго буде розуміти це краще, ніж теперішнє.
Отже, у короткостроковій перспективі країні варто зосередитися на будівництві розподіленої генерації, а в середньо- та довгостроковій для забезпечення відновлення економіки країни, енергетичної безпеки й досягнення глобальних цілей (боротьби зі зміною клімату) може та має бути використаний потенціал ядерної енергетики. Поза сумнівом, потрібен аудит і план розвитку енергетики з урахуванням швидкого, я сподіваюся, відновлення промисловості. Але для цього насамперед потрібне професійне й відповідальне керівництво галузі, якого нині, на жаль, немає.
