Психолог пояснила, чому ми не відчуваємо тривогу навіть під час обстрілів

Кожен вибух, кожна сирена запускають в організмі миттєву реакцію тривоги. Але що відбувається, коли такі сигнали стають повсякденністю? Чи справді ми можемо звикнути до постійної небезпеки? Пояснення дала психолог Таня Солодка у своєму блозі.

Коли людина чує сигнал небезпеки — вибух чи сирену — тіло реагує автоматично. Вивільняються адреналін і кортизол, серце починає битися швидше, м’язи напружуються, а мозок переходить у стан гіперпильності. Це типова реакція виживання.

Однак після цієї мобілізації настає виснаження. Організм витрачає багато енергії, і це призводить до розумової “мли”, втоми, неможливості повернутися до звичного ритму. Якщо загроза не зникає, тіло не має часу на відновлення — нервова система застрягає у стані постійної напруги.

Тривалий стрес змінює людину. Це не слабкість — просто людська нервова система не створена для безперервної бойової готовності. Людина стає надчутливою до звуків, втрачає інтерес до буденних речей, з’являються проблеми зі сном, концентрацією, пам’яттю. Тіло реагує головним болем, високим тиском, порушенням травлення, хронічною втомою. Людина ніби діє “на автоматі”, і це вже не адаптація, а виживання.

З часом організм знижує чутливість — це виглядає як спокій. Насправді ж мозок “переналаштовує” сигнал тривоги, щоб не згоріти. Це не сила — це економія ресурсів.

У класичній моделі стресу за Гансом Сельє є три фази: мобілізація, опір і адаптація. Якщо загроза не зникає, людина або виснажується, або “притуплює” свої реакції. Саме це ми часто приймаємо за витримку чи стійкість.

Психолог попереджає: адаптація не означає, що ситуація нормальна. Людина може не відчувати своїх потреб, не усвідомлювати емоцій і втратити базове почуття безпеки. Це — ціна за виживання.

Щоб допомогти собі, варто визнати: ви пристосувалися до ненормального. Це не нова версія себе — це реакція тіла. Сигнали безпеки потрібно повертати: через тілесні практики, дотик, розмову, прогулянку або терапію. Сльози, тремтіння, сміх — усе це допустимі реакції. І головне — шукати підтримку там, де вона є: у близьких, у психолога, в тих, хто переживає подібне.

spot_imgspot_imgspot_imgspot_img

Популярне

Поділитися дописом:

Більше подібного
ТУТ

Харчування і сон: які продукти можуть допомогти засинати швидше

Якість нічного відпочинку може залежати не лише від режиму...

Антикорупційні органи зацікавилися начальником відділу міграційної служби на Закарпатті

Антикорупційні органи звернулися до банків із вимогою надати інформацію,...

У Мукачеві дев’ять днів утримують у ТЦК чоловіка, який доглядає за матір’ю з інвалідністю

У Мукачеві виник резонанс навколо історії місцевого жителя Анатолія...

Київ готовий самостійно відновлювати міст Патона, якщо держава передасть його місту — Кличко

Мер Києва Віталій Кличко заявив, що столиця готова взяти...

Черговий будівельний конфлікт у Києві: на місці дитячого садочка планують збудувати багатоповерхівку

У Солом’янському районі Києва назріває черговий будівельний конфлікт. На...

Монітори фіксують активність авіації РФ: українців закликали уважно реагувати на тривоги

Російська армія може готувати новий масований обстріл території України...

Українські дрони проти іранських БПЛА: компанія «Дикі Шершні» відреагувала на чутки про експорт

Українська miltech-компанія «Дикі Шершні», яка розробляє дрони-перехоплювачі для боротьби...

Скандал із monobank: дівчина вимагає від Гороховського вибачень і компенсації

Дівчина, чиє фото опублікував співзасновник monobank Олег Гороховський, вимагає...