Російська війна проти України, яка триває вже третій рік, ще далеко від завершення. Обидві сторони – Кремль та українці – виявили визначеність у продовженні боротьби.
Американський журнал Foreign Policy опитав видатних аналітиків про їхні прогнози щодо висновку цієї війни, і поки що вони не бачать кінця.
Професорка Анжела Стент, авторка книги “Світ Путіна. Росія та її лідер очима Заходу”, стверджує, що поточна ситуація в Україні не має явних виходів.
Україні потрібно мобілізувати більше військових ресурсів, але з урахуванням її меншого населення це може бути важко. Збройні сили обох сторін мають свої проблеми – Росія закуповує озброєння у різних країнах, тоді як Україна залежить від підтримки Європи та США.
Недавно Євросоюз затвердив фінансову допомогу в розмірі 54 мільярдів доларів для України, що дозволить їй продовжувати функціонування. Проте, головним донором залишаються Сполучені Штати. Якщо Конгрес не схвалить допомогу в розмірі 60 мільярдів доларів, американська військова підтримка може бути обмежена.
Шанси на мирні переговори у 2024 році дуже малі, і жодна зі сторін не виграє децизійну перемогу. Кремль налаштований лише на капітуляцію України, тоді як українські лідери не погодяться на такі умови.
Прогнози щодо завершення конфлікту включають можливість корейської моделі з перемир’ям та західними гарантіями безпеки для України. Проте за умов, коли при владі залишиться Путін або його послідовники, що поділять його погляди, це малоймовірно.
Друга холодна війна: нові реалії та геополітичні зміни
Експерт з питань Китаю, Джо Інге Беккеволд, відзначає, що коли російські війська вторглися до України у лютому 2022 року, це стало ясним сигналом прискорення геополітичного розколу між Сполученими Штатами та їх союзниками з одного боку та китайсько-російською віссю з іншого.
У 2024 році цей розкол ще більше зростає, нагадуючи ситуацію холодної війни.
По-перше, війна посилила вплив Пекіна на Москву. В ізоляції від Заходу, Москва залежить від Китаю як ринку для свого експорту, постачальника товарів та партнера у розробці нових технологій. Підтримка Москви з боку Пекіна посилила розбіжності між Китаєм та Європою, яка відхилила мирний план Китаю для України, а Пекін втратив вплив у Центральній та Східній Європі.
Зараз Європа намагається уникнути своєї попередньої залежності від російських енергетичних ресурсів, зміцнюючи тісні зв’язки з Китаєм. Водночас, Пекін прагне збільшити свою самодостатність.
Російська агресія також зміцнила трансатлантичну єдність, примусивши європейських членів НАТО збільшити свої оборонні витрати, підтягнувши Фінляндію та Швецію до альянсу і спонукавши Сполучені Штати збільшити свою військову присутність у Європі.
Усі ці події свідчать про нову реальність, що відрізняється від першої холодної війни. Сьогодні китайсько-російське партнерство має міцнішу геополітичну основу, ніж колишнє китайсько-радянське. Проте трансатлантична єдність залишається крихка, з ознаками розриву.
Кожен окремий випадок може не загрожувати західній єдності, але разом вони мають значний вплив. Адже, колишній президент США Дональд Трамп поставив під сумнів п’яту статтю НАТО, відверто висловивши сумнів у зобов’язаннях США стосовно оборони європейських союзників.
Таким чином, напад Росії на Україну розкрив слабкість західного блоку. Європа, і досі, мабуть, не до кінця зрозуміла реалії війни, будь то російська агресія або нова холодна війна.
У період холодної війни, Сполучені Штати змогли скористатися розбіжностями між Пекіном і Москвою. Сьогодні ж ці дві держави мають сильнішу позицію і можуть впливати на західний блок.
Санкції не мають миттєвого ефекту: аналіз за два роки
Агата Демаре, оглядачка журналу Foreign Policy та високопоставлений науковий співробітник з геоекономіки в Європейській раді з міжнародних відносин, привертає увагу до результатів двох років застосування західних фінансових та економічних санкцій проти Росії.
Вона виокремлює три ключові моменти.
По-перше, Москва веде інформаційну війну проти санкцій, що привело до загального сприйняття в світі, що вони малоефективні. Однак, це викликає питання: якщо санкції не ефективні, чому Кремль настільки активно просуває їхню дискредитацію?
ЗМІ також часто наголошують на тому, як Росія обходить санкції. Незаконний імпорт існує, проте реальна ситуація складніша, ніж здається. Обсяг російського імпорту високих технологій зменшився приблизно на 40% порівняно з попереднім періодом до введення санкцій, коли потреба Росії у високих технологіях, ймовірно, найвища.
Це недостатньо для припинення військових дій Москви, і потрібно прикласти більше зусиль для посилення експортного контролю. Але 40-відсоткове зменшення залишається значним, хоч і недооціненим, успіхом санкцій.
По-друге, вплив санкцій на російський бізнес стає все більш помітним, особливо в секторах, які втратили доступ до західного обладнання та технологій. Наприклад, сибірська авіакомпанія S7 змушена була призупинити експлуатацію літаків Airbus через відсутність деталей для двигунів, а компанія “Лукойл” зупинила встановлення крекінгу через поломку західного обладнання. Очікується, що в 2024 році подібні випадки стануть частішими, демонструючи, що санкції – це марафон, а не спринт.
По-третє, вирішення фінансових проблем України може стати можливим через використання заморожених на Заході російських активів. Проте це питання спричинює протиріччя між державами-союзниками. США та Британія виступають за конфіскацію цих активів та їхнє передання Україні, вважаючи це моральною необхідністю, в той час як деякі країни ЄС опірно ставляться до цієї ідеї через страх підірвати довіру до західної фінансової системи.
