Наступний рік може стати критичним для України фінансово. Народний депутат Ярослав Железняк, посилаючись на матеріал The Economist, заявив, що без чітких рішень Євросоюзу щодо підтримки Україна може опинитися на межі банкрутства вже до лютого. Він попереджає: головна проблема не лише в тому, скільки грошей пообіцяють, а в тому, чи зможуть країни ЄС узгодити умови й напрямки цієї допомоги.
Железняк звертає увагу, що нині не існує гарантованого механізму стабільного фінансування України з боку ЄС. Попри публічні заяви про пакети підтримки, всередині Євросоюзу немає єдності ні щодо джерела коштів, ні щодо того, як саме їх можна витрачати. Одні країни виступають проти використання заморожених російських активів як застави чи джерела виплат. Інші не хочуть фінансувати закупівлю зброї у союзників, особливо у США, наполягаючи, що ці гроші мають працювати на їхню власну оборонну промисловість. І є держави, які бояться втратити «бюджетну дисципліну» і не готові нарощувати внески в загальноєвропейські механізми допомоги.
У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.
Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.
Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.
Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.
