Недавня заява міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського про можливий референдум щодо майбутнього Криму стала предметом обговорення та критики серед політичних експертів. Політолог Володимир Фесенко вважає цю позицію помилковою, проте закликає не здіймати хвилю хейту навколо Сікорського, вказуючи на його прихильність до України.
Про “заяву Сікорського” щодо Криму
Коли сьогодні почув, а потім і прочитав інформацію про “заяву Сікорського” (міністра закордонних справ Польщі) про передання Криму під мандат ООН, а потім проведення референдуму в Криму через 20 років, я був дуже здивований. Справа в тому, що ЗМІ повідомляли, що таку “заяву” Сікорський зробив на конференції Ялтинської європейської стратегії (YES). Я був на цій конференції, яка відбулася 13-14 вересня, чув там виступ Сікорського, але не чув цієї заяви. Звичайно, я не відвідав усі заходи цієї конференції, міг щось пропустити. Але чому ця “заява” з’явилася лише сьогодні? Як я з’ясував у колег, які також були на конференції Ялтинської європейської стратегії, слова Сікорського, що зараз тиражують як його “заяву”, пролунали під час нічної неформальної дискусії в форматі “night cup” пізно ввечері 13 вересня. Найімовірніше, це була неофіційна думка Сікорського (“політ фантазії”) про те, як можна було б розв’язати проблему Криму компромісним шляхом. Але жодних офіційних заяв на цю тему Сікорський на конференції YES не робив. І тому я вважаю, що не зовсім коректно казати саме про “заяву Сікорського”.
Чому цю “заяву” почали згадувати, тиражувати й критикувати тільки зараз, майже за тиждень, після того, як вона з’явилася? Будь-які значущі заяви учасників конференції YES (від президента Зеленського до Майка Помпео чи Джейка Саллівана та багатьох інших) цитували майже відразу, в крайньому разі наступного дня. А тут пауза в шість днів. За законами оперативної журналістики, це здається дивним. Ризикну припустити, що вся колотнеча навколо “заяви Сікорського” розпочалася внаслідок інформації, яка з’явилася в польських ЗМІ, про емоційно напружену зустріч між президентом України Володимиром Зеленським і міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським. На інформаційно-політичні “витоки” поляків наші відповіли своїми “витоками”.
Саму ідею Сікорського розкритикували абсолютно правильно. Я нагадаю, що саме запропонував міністр закордонних справ Польщі. Як пишуть різні українські видання, Сікорський заявив, що Київ і Москва не зможуть домовитися про мир без демілітаризації Криму. Він запропонував передати Крим “під мандат ООН із місією з підготовки чесного референдуму після перевірки того, хто є законними жителями, і таке інше… І ми могли б відкласти це на 20 років”. Думка, м’яко кажучи, дуже суперечлива. По-перше, вона є нереалістичною. Майже напевно можна сказати, що Путін на такий “компроміс” не погодиться. Не для того він захоплював і анексував Крим, щоб потім передавати його під контроль ООН. Але найбільш хибною є ідея референдуму, та ще й за 20 років. За цей час русифікація Криму в усіх сенсах тільки посилиться, відбудеться зміна поколінь (а Росія вже 10 років ідеологічно форматує жителів Криму), тож результат такого референдуму буде відомий заздалегідь. Навіть дивно, що такі розумні західні політики, як Радослав Сікорський, усе ще марять ідеями “демократичних компромісів” для розв’язання проблеми тих територій України, які окупувала й анексувала Росія.
Вважаю, що Сікорському обов’язково треба відреагувати на весь цей “інформаційний шум” про його “заяву” та пояснити свою позицію, щоби зняти ще одну, суто штучну конфліктну проблему в і без того непростих стосунках між Польщею й Україною на сьогодні.
Однак зверну увагу й на іншу проблему, вже з нашого боку. На мій погляд, було б абсолютно неправильно розпочинати в Україні критичну інформаційну кампанію проти Радослава Сікорського. Він є, мабуть, найбільш проукраїнським міністром у нинішньому польському уряді та одним із найпослідовніших прихильників підтримки України серед європейських політиків. Воювати треба проти ворогів, а не проти друзів, навіть якщо вони роблять певні помилкові висловлювання. З друзями треба долати непорозуміння і переконливо, але дружньо, пояснювати їм нашу позицію.
