У статті політичного аналітика Геннадія Друзенка розглядається стадія кульмінації в російсько-українській війні, коли обидві сторони опинилися на межі і стикаються із системними збоїми. Друзенко аналізує, чому ці збої обумовлені як зовнішнім тиском, так і внутрішньою неефективністю, і як від цього залежатиме результат подальших переговорів.
РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА: КУЛЬМІНАЦІЯ
Схоже, російсько-українська війна увійшла в стадію кульмінації. Кульмінації, коли обидві сторони не бажають чи неспроможні перейти до тотальної війни, яка потребує максимальної мобілізації та напруження усіх сил та ресурсів.
В умовах поточної (нетотальної) війни, схоже, обидві системи (і українська, і російська) працюють на межі. Схоже, в обох починаються системні збої. Причому ці збої обумовлені як тиском зовні, так і неефективністю самих систем.
Обом сторонам насамперед бракує людей на фронті. Обом бракує справжньої мобілізації суспільства задля перемоги. В обох домінують ті, хто воліє перемогти чужими руками. Пів мільйона воює, десятки — вболівають чи спостерігають. Обидві сторони союзники та партнери наполегливо підштовхують до завершення війни. В обох системні проблеми з енергетикою. В обох служба у війську досі залишається податком на бідність та порядність. В обох буйним квітом цвіте корупція. У обох країн війна катастрофічно зменшує шанс на гідне майбутнє.
Ми виграємо завдяки мотивації, суспільній консолідації, всенародній підтримці Сил оборони, підтримці Заходу, інновативності підходів. Росія бере масштабом, радянськими запасами зброї, більшою системністю та брутальністю.
Напевно і Зеленський, і Путін воліли б воювати до переможного кінця. Але обидва знають, що без тотальної мобілізації своїх суспільств та переведення всієї системи на воєнні рейки вона (система) може колапсанути. Тому в межах чинної парадигми війна сягнула апогею.
І тепер ключове питання: на яких умовах сторони будуть готові припинити вогонь? Зрозуміло, що і кордони 1991 року і чотири області України + Крим — нездійсненні “хотєлки”, на досягнення яких у сторін немає ресурсів. І вони це усвідомлюють.
Тому прийшов час блефу, максимальної напруги волі та холоднокровного розрахунку максимально вигідної переговорної позиції. А також резервів, які можна кинути в бій, як останній аргумент. І саме від холоднокровності та майстерності перемовників залежить, чи отримаємо ми гідні умови завершення поточного етапу війни, а чи втратимо набагато більше, ніж могли б.
Армії лише створюють переговорну рамку для політичного процесу. Умови завершення війни та повоєнного устрою визначають політики. І тут я чомусь сильно непокоюсь. Вгадайте, чому?
