В Україні продовжує розвиватись система інвестиційних угод, яка стає інструментом для забудовників, що намагаються вивести на ринок елітні житлові комплекси, використовуючи державні та комунальні землі, призначені для наукових об’єктів та інфраструктури. Як показують нещодавні журналістські розслідування, ці угоди часто призводять до того, що на місці запланованих наукових центрів та ботанічних садів з’являються багатоповерхівки, які приносять мільйони прибутку забудовникам, а держава отримує лише незначну частку цих земель.
Основний механізм цієї схеми полягає в укладанні інвестиційних договорів між державними установами та приватними забудовниками. Ці договори часто укладаються без проведення відкритих конкурсів і передбачають реконструкцію наукових об’єктів або розвиток інфраструктури. Проте реальність значно відрізняється: замість лабораторій і дослідницьких центрів на цих землях з’являються житлові комплекси. Наприклад, на місці гідрологічної станції, де 70 років вивчали підземні води, тепер стоїть житловий комплекс “Кришталеві джерела”. Це тільки один з численних прикладів.
На місці ботанічних садів та інших природоохоронних територій, які мали б служити науці, забудовники отримують землі, де будуються розкішні елітні комплекси, що продаються за десятки мільйонів гривень. При цьому держава отримує лише малу частку площі – 3–6%, в той час як забудовники отримують величезні прибутки.
Проблема полягає не тільки в самих угодах, а й в відсутності належного контролю та прозорості. Укладення договорів без конкурсу дає можливість забудовникам використовувати лазівки для вигідних, але часто незаконних схем. Натомість публічність таких договорів та регулярний моніторинг їх виконання були б важливими запобіжниками для боротьби з корупцією.
Приклад із Національним ботанічним садом імені Миколи Гришка наочно демонструє, як навіть законодавчі заборони можуть бути ігноровані забудовниками. Земля на Печерську, попри всі заборони, стала об’єктом інвестиційних угод, а житловий комплекс на території саду став лише черговим прикладом того, як порушення можуть стати відомими вже після завершення будівництва.
Одним з можливих рішень цієї проблеми є забезпечення прозорості угод на використання державних земель. Всі інвестиційні договори повинні бути доступні для громадськості, а угоди — укладатися лише через відкриті конкурси. Також важливими є регулярні аудити, які можуть виявити порушення на ранніх етапах.
В іншому випадку, Україна може зіткнутися з ситуацією, коли зникне ще одна наукова або природоохоронна територія, замість якої з’явиться черговий елітний ЖК. Тому важливо не лише виявляти ці порушення, а й створювати умови для більш ефективного контролю за державними землями, щоб уникнути подальшої експлуатації цих ресурсів для отримання приватних прибутків.