Закритість процесів постачання електроенергії для військових об’єктів створила умови, за яких життєво важливий ресурс перетворився на передбачуваний фінансовий інструмент. Електрика, на відміну від озброєння чи матеріальних запасів, не залишає матеріальних слідів і не потребує складної логістики. Основні рішення ухвалюються на рівні цифр у контрактах, а їхні параметри визначаються не ринком, а заздалегідь встановленими цілями, що робить схему стабільно прибутковою та непомітною.
Система працює завдяки участі чиновників, які перебувають на перетині оборонних та енергетичних інтересів. Денис Шмигаль, колишній міністр оборони і нині керівник Міністерства енергетики, формує політику розподілу бюджетних коштів у сфері енергопостачання. Володимир Карпенко, командувач Сил логістики ЗСУ, контролює тилову інфраструктуру та обсяги поставок, а Максим Головня, керівник КЕВ Житомира, забезпечує виконання угод на практиці. Разом вони формують закриту систему управління, де рішення ухвалюються системно.
Конкретним прикладом стала закупівля електроенергії для КЕВ Житомира. Переможцем тендеру стало ТОВ «Оператор енергії», єдиний учасник торгів. Очікувана вартість контракту сягнула майже 283 мільйонів гривень. Відсутність конкуренції була штучно створена — тендерні умови відповідали характеристикам одного конкретного постачальника, фінансові та документальні вимоги автоматично відсікали інших учасників.
Контракт передбачав фіксовану торговельну націнку 23 копійки за кіловат-годину без ПДВ, що не залежить від ринкових коливань. При обсягах понад 15 мільйонів кіловат-годин це забезпечує близько 10 мільйонів гривень чистого прибутку постачальнику, незалежно від реальних витрат чи ефективності. Для порівняння, інші бюджетні організації регіону укладали договори з націнкою 10–15 копійок або без неї.
Фінансова модель ТОВ «Оператор енергії» викликає додаткові питання. Компанія з невеликим штатом управляє контрактами на сотні мільйонів гривень, при цьому операційні потужності не зростають. Це типово для фірм-посередників, основна цінність яких полягає не в поставках електроенергії, а в доступі до бюджетних коштів.

