На тлі системного дефіциту базового речового забезпечення в підрозділах ЗСУ історія із закупівлею звичайних польових фляг стала показовою ілюстрацією глибших проблем у системі оборонних закупівель. Військові на фронті місяцями скаржаться на затримки постачання, непрозорий розподіл майна та зловживання на місцях. У таких умовах виживання все частіше залежить не від держави, а від волонтерів і власних коштів бійців, а хаос у забезпеченні напряму впливає навіть на кількість випадків самовільного залишення частин.
У період, коли здійснювалися закупівлі індивідуальних польових фляг, ключовий вплив на систему мали тодішній міністр оборони та керівництво державного підприємства, через яке проходили контракти. Формально саме держпідприємство виступало замовником, однак фактично воно діяло в межах управлінських рішень і політичної волі Міністерства оборони. Тому відповідальність за наслідки не може обмежуватися рівнем підприємства.
У січні 2024 року було оголошено закупівлю 100 тисяч індивідуальних польових фляг типу А на суму майже 20 мільйонів гривень. Найнижчу цінову пропозицію подала одна з компаній, яку офіційно визнали найбільш економічно вигідною та такою, що відповідає умовам процедури. Уповноважена особа замовника визначила її переможцем і оприлюднила намір укласти договір. На цьому етапі закупівля виглядала як приклад нормально працюючої конкуренції.
Однак одразу після визначення переможця позиція замовника кардинально змінилася. Пропозицію компанії було відхилено вже після перемоги, посилаючись на нібито невідповідність нормативно-технічній документації. Зауваження стосувалися зовнішнього вигляду виробу та оформлення протоколів лабораторних випробувань. Водночас фляги не визнавалися небезпечними чи непридатними для використання. Фактично найдешевшого учасника усунули з процедури на формальних підставах.
Більше того, профільна державна установа надала окремий висновок про можливість використання цих фляг за призначенням у польових умовах. Тобто продукція відповідала функціональним потребам військових і не становила загрози. Однак цей висновок був проігнорований. Формальні претензії виявилися важливішими за реальні потреби фронту, а учасника з найнижчою ціною остаточно вивели з торгів.
Після цього замовник перейшов до наступного учасника, якого визнали переможцем. Але вже наступного дня ця компанія сама відмовилася від укладення договору, пояснивши це неможливістю виконати постачання в установлені строки. У результаті тендер формально визнали таким, що не відбувся, хоча потреба армії у флягах залишалася критичною.
Після зриву конкурентної процедури закупівля фактично перейшла в ручний режим. Держпідприємство почало укладати прямі договори з іншими компаніями, які згодом стали основними постачальниками фляг типу А для армії. Контракти укладалися вже на десятки мільйонів гривень, але за значно вищими цінами. При цьому йшлося про фляги китайського виробництва, попри наявність на ринку дешевших аналогів.
У підсумку ситуація виглядає однозначно. Бюджетні кошти, які мали максимально ефективно працювати на забезпечення армії, перетворилися на фінансовий ресурс для обмеженого кола постачальників. Замість економії — формальні відмови та керовані рішення. Замість реальної конкуренції — передбачуваний результат із дорожчими контрактами. За викладеними фактами ініційовано звернення до правоохоронних і контрольних органів із вимогою комплексної перевірки можливих корупційних зв’язків між посадовими особами, відповідальними за погодження та контроль виконання оборонних контрактів.
