Було б нерозумно прискорювати поразку України на тій підставі, що вона неминуча, зауважує американський журналіст Річ Лоурі в колонці для New York Post. Адже перемога Путіна не принесе США жодних вигод — ні політичних, ні фінансових.
Мільйони на оборону, але ні цента на Україну.
Це згуртований клич противників нового траншу допомоги Україні в розмірі 60 мільярдів доларів на чолi із сенатором-республіканцем з Огайо Дж. Д. Венсом.
Венс заслуговує на похвалу за те, що він спрямував свою незгоду з продовженням фінансування України прямо в “черево звіра” на Мюнхенській безпековій конференції, де він ішов проти течії, виступаючи за відмову від бойової допомоги союзнику Заходу.
Погляди Венса вагомі й жодним чином не проросійські на користь президента Володимира Путіна. І все ж вони не переконливі.
Він має рацію в тому, що в якийсь момент в Україні буде укладено угоду, і має рацію, що європейцям слід витрачати більше коштів на свою оборону. З іншого боку, те, що він зображує як реалізм щодо перебігу конфлікту, є наївним і нереалістичним.
Венс каже, що проблема “в тому, що немає чіткої кінцевої точки” війни в Україні.
Це правда. На жаль, більшість воєн не мають чітких кінцевих точок.
Черчилль застеріг від віри в те, що війну можна легко контролювати або передбачити — тобто, як він висловився, не можна думати, “що будь-хто, хто вирушає в подорож, може виміряти припливи й урагани, з якими він зіткнеться”.
Також немає нічого незвичайного в тому, що війни перетворюються на процес виснаження, яким є зараз війна в Україні.
Але на цьому етапі можна уявити дві загальні кінцеві точки:
- Українці продовжують стримувати росіян, так що Москва зрештою втомлюється і стає готовою укласти якусь угоду, або
- Росіяни наближаються до перемоги.
Позбавлення України боєприпасів, безумовно, є одним зі способів покласти край війні, але не на умовах, вигідних Україні, Заходу або нашим інтересам.
Венс каже, що останній пакет допомоги “не змінить фундаментально реальність на полі бою”. Якщо він має на увазі, що це не дасть змогу Україні прорватися через російські лінії, він має рацію.
Але відмова в допомозі Україні дійсно може фундаментально змінити реальність на полі бою, забезпечивши широкий наступ Росії.
В аргументах противників збільшення допомоги є замкнене коло: відкладаючи подальшу підтримку, вони підірвали позиції України на полі бою, що, за їхніми словами, показує, що справа України безнадійна і не заслуговує на більшу підтримку США.
Якщо Росія знову візьме гору, це не буде тією формулою мирної угоди, про яку мріє Венс.
За оцінками США, втрати в Росії становили понад 300 000 осіб. Вона втратила 3000 танків і 20 кораблів у Чорному морі. Вона витратила понад 200 мільярдів доларів на війну і пережила втрату приблизно 1 трильйона доларів очікуваного економічного зростання.
Якщо після цих величезних втрат Росія почне отримувати вирішальну перевагу, чи можемо ми повірити, що вона просто оголосить односторонню зупинку війни заради пошуку переговорного врегулювання? У той самий момент, коли їй не потрібні переговори, щоб отримати те, що вона хоче?
Путін зробив серйозні помилки в Україні, але він не ідіот. Насправді, якщо Путін здобуде перемогу в Україні, він не збирається відразу ж вирушати до Варшави. Але він може виступити проти Молдови або, згодом, країн Балтії, що спровокує ще більш небезпечну конфронтацію із Заходом, оскільки Естонія, Латвія і Литва є членами НАТО.
Важко передбачити, які наслідки матиме поразка України. Але відмова від союзників завжди принизлива і завжди має непередбачувані наслідки.
Коли ми звільнили Південний В’єтнам у 1970-х роках, це стало каталізатором антизахідного наступу в усьому світі, а невдалий відхід президента Байдена з Афганістану, можливо, спокусив Путіна напасти на Україну.
Війна в Україні, поза всяким сумнівом, обходиться дорого. Але воюють виключно українці, які просто хочуть, щоб ресурси і техніка були в їхньому розпорядженні.
Конфлікту два роки. Це не “вічна війна”, а битва, в якій ми втрачаємо терпіння в рекордно короткі терміни.
Було б нерозумно прискорювати поразку України на тій підставі, що вона неминуча.
