ТОВ «Євродор» за останні роки перетворилося на одного з найбільших дорожніх підрядників півдня Одеської області, системно отримуючи багатомільйонні бюджетні контракти. Власником компанії є депутат Ізмаїльської міської ради від партії «Слуга народу» Геворг Аветисян, що виводить історію з площини звичайного господарського бізнесу у сферу публічного інтересу та політичної відповідальності.
Ключовою особливістю участі «Євродору» в публічних закупівлях є хронічна відсутність конкуренції. Компанія регулярно стає переможцем тендерів як єдиний учасник. Серед найбільш показових контрактів — понад 111 мільйонів гривень на утримання автомобільних доріг у Болградському районі, 8,9 мільйона гривень на поточний ремонт доріг в Одесі, а також численні підряди на ремонт і обслуговування дорожньої інфраструктури в Ізмаїлі та інших громадах півдня області. У жодному з цих випадків реального цінового змагання не зафіксовано.
За оцінками регіональних аналітиків, така модель не є випадковістю. «Євродор» роками заходить у тендери без жодного конкурента, що вказує на системний характер ситуації. Відсутність альтернативних учасників у закупівлях на десятки й сотні мільйонів гривень викликає обґрунтовані питання щодо використання адміністративного ресурсу, формування тендерної документації під конкретного підрядника та фактичного витіснення конкурентів з ринку.
Політичний контекст лише посилює ці сумніви. Геворг Аветисян представляє партію «Слуга народу», тоді як його батько, Артак Аветисян, раніше був депутатом Ізмаїльської районної ради від Партії регіонів. Така спадковість — від регіоналів до чинної партії влади — є типовою для місцевої політики та свідчить не про оновлення управлінських підходів, а про збереження впливу за зміни політичних вивісок.
У професійному середовищі «Євродор» уже називають одним із ключових гравців дорожнього ринку півдня області. За обсягами освоєних бюджетних коштів компанія входить до четвірки найбільших підрядників регіону. Водночас діяльність підприємства неодноразово ставала об’єктом публічної критики — зокрема через можливе завищення вартості робіт та претензії до якості виконаних ремонтів. Попри відсутність судових вироків, сама регулярність таких зауважень формує суспільний запит на реальний контроль і прозорість.
У підсумку вимальовується знайома для українських реалій картина: депутат від правлячої партії, родинний політичний бекграунд, десятки й сотні мільйонів гривень бюджетних коштів і тендери без конкуренції. Формально всі процедури дотримані. По суті ж ідеться про модель, у якій публічні гроші перерозподіляються у вузькому колі, а конкуренція існує лише на папері.
Поки такі практики не отримують жорсткої інституційної реакції та персональних наслідків, заяви про реформи, рівні правила гри й чесні закупівлі залишаються деклараціями без реального наповнення.
