Мікропластик — це сотні невидимих частинок, які щодня потрапляють у наш організм разом із їжею та напоями. Він просочується у страви з кухонного посуду, упаковки та навіть із води, яку ми п’ємо. Сьогодні мікропластик знаходять усюди: у м’ясі, рибі, овочах, яйцях, меді, хлібі та солі. Але попри безконтрольну присутність у довкіллі, існують способи зменшити його споживання.
Дослідження показують, що приготування їжі на пластикових поверхнях або в посуді з антипригарним покриттям вивільняє мікрочастинки пластику, які під дією тепла проникають у продукти. Схожа ситуація відбувається з пластиком у пляшках — кожне закручування кришки створює сотні частинок, які потрапляють у воду.
Особливу загрозу становлять ультраоброблені продукти — чим складніший виробничий процес, тим більше контакту з пластиком і тим більша ймовірність забруднення. Дослідження у 109 країнах показало: сьогодні ми споживаємо мікропластику у шість разів більше, ніж у 1990 році.
Вода з-під крану не є винятком — у всіх зразках водопровідної води фіксується мікропластик. Але використання фільтрів, зокрема вугільних, може зменшити його кількість до 90%. Що гірше — додавання чаю в пластиковому пакетику може «збагатити» напій мільярдами частинок пластику.
Побут на кухні також відіграє роль: пластикові дошки, посуд, губки, блендери — усе це джерела невидимих фрагментів, які з часом зношуються та потрапляють у їжу. Навіть силікон, який вважається безпечнішим, при високих температурах здатний виділяти мікропластик.
Хоча мікропластик виявляють навіть у крові, плаценті та мозку людини, наука ще не має однозначних відповідей щодо його впливу. Ймовірно, частина частинок виводиться з організму, але їхня накопичувальна дія залишається під питанням.
Що можна зробити вже сьогодні:
– відмовлятися від пошкодженого пластикового посуду;
– використовувати скло, сталь або кераміку;
– промивати продукти, коли це можливо;
– уникати ультраоброблених страв;
– використовувати фільтри для води.
Мікропластик уже став частиною нашого життя, але його присутність у нашому раціоні можна зменшити простими рішеннями — і саме з них починається контроль над невидимою загрозою.
