Керівник АТ «Укрпошта» Ігор Смілянський офіційно задекларував дохід за 2024 рік у розмірі 11 723 286 грн. Про це він сам повідомив на своїй сторінці у Facebook, зазначивши також, скільки сплатив податків: понад 2,3 млн грн в Україні та орієнтовно 2,1 млн грн — у США. Виходить, голова державної компанії є податковим резидентом іноземної держави, з якою має зобов’язання як платник податків.
Утім, щоб вийти зі статусу податкового резидента США, недостатньо просто припинити платити податки — потрібно здати американський паспорт. Та цього, схоже, не відбулося. І тут виникає логічне запитання: скільки державних управлінців насправді досі мають подвійне громадянство, офіційно чи неофіційно?
Окрім податкової двозначності, «Укрпошта» опинилась у центрі іншого скандалу — навколо так званої благодійної ініціативи, яка фактично працювала як механізм непрозорого збору коштів. Як виявилося, у 2023 році компанія разом із Мінінфраструктури та благодійним фондом «Київська школа економіки» реалізувала схему автоматичного стягнення благодійних внесків із клієнтів поштового оператора.
На перший погляд — добра справа. Але далі все туманніше: фонд зібрав понад 50 мільйонів гривень, а прозора звітність щодо витрат — відсутня. Додаткову недовіру викликає інформація про зникнення бронепластин, які нібито були придбані на зібрані кошти. Ці факти вже стали предметом скарги до правоохоронних та контролюючих органів.
Постає питання: чи може людина, яка платить податки іноземній державі, очолювати стратегічне державне підприємство в умовах війни? І чи мають «благодійні» механізми державних компаній діяти без належного контролю та звітності?
На тлі тотального недофінансування армії, медичної системи та освіти, коли волонтери працюють на межі ресурсів, розподіл і витрата десятків мільйонів гривень під прикриттям благодійності без чітких пояснень — це вже не просто етична проблема. Це — питання відповідальності.
Суспільство має право знати, хто керує державними компаніями, звідки вони отримують прибутки та куди сплачують податки. І в умовах повномасштабної війни — це не дрібниці, а частина великої розмови про довіру до влади.
