Схиляння України до мирних перемовин з Росією в першу чергу посприяє розпаду самої Росії, про це, у своїй статті для Washington Examiner, пише політичний аналітик Майкл Рубін.
Сенатор Дж. Д. Венс (республіканець від штату Огайо), один із найзатятіших критиків додаткової допомоги Україні, прямо закликав Україну піти на компроміс із Росією для досягнення миру.
“В інтересах Америки визнати, що Україні доведеться поступитися частиною території росіянам, і нам потрібно покласти край цій війні”, — заявив він у неділю.
Багато противників збільшення допомоги Україні щирі. Деякі побоюються, що президент Росії Володимир Путін замість того, щоб змиритися з поразкою, вдасться до ядерної війни, тоді як інші не вірять, що українська армія здатна вийти з нинішнього глухого кута. Інші інтелектуали в галузі оборони стверджують, що Китай є великою загрозою для Сполучених Штатів, і помилково вважають, що підтримка України і Тайваню взаємно виключають один одного.
Залиште осторонь брехню про передбачувану моральну еквівалентність України і Росії або наївну надію на те, що мир із Путіним взагалі можливий, особливо якщо мир умиротворить агресію. Зміна кордону України перед лицем російської агресії створила б прецедент, завдяки якому сильні завжди можуть полювати на слабких. Ті, хто зараз намагається умиротворити Росію, мають розуміти, що передача шматків території може бути двостороннім процесом. Замість досягнення миру вони можуть розпалити боротьбу за територію по всій Євразії. Якщо Захід нав’яже Україні втрату Донбасу і Криму, Росії слід очікувати набагато більших втрат у майбутньому.
Борис Єльцин, президент Росії з 1991 по 1999 рік, був одночасно слабким і п’яним. Він керував особливо хаотичним періодом у російській історії, про який мало хто з росіян згадує з любов’ю. Тим не менш, його перебування на посаді не було повною катастрофою. Відновлення після 70-річної диктатури ніколи не буває легким. Єльцину довелося будувати демократичну і політичну інфраструктуру з нуля. У цьому він досяг успіху. Росія була далека від досконалості, але існував баланс сил, і система культивувала не тільки корумпованих олігархів, а й здібних бюрократів, політиків і громадянське суспільство.
Відтоді Путін систематично знищує будь-які залишки демократії. Як і диктатори до нього, він вважав за краще діяти через вузьку групу лоялістів і не довіряв будь-якій бюрократії, яка могла б винагородити компетентність і створити претендентів. Це, наприклад, стало причиною того, що після падіння Саддама Хусейна в Іраку араби-суніти зіштовхнулися з таким вакуумом лідерства: у курдів були свої польові командири, а в шиїтів — аятоли, що могли допомогти їх організувати. Однак Саддам провів понад покоління, усуваючи суперників, тож араби-суніти виявилися групою з найменшими управлінськими здібностями.
Падіння Саддама призвело до внутрішнього хаосу, але й падіння Путіна призведе до цього. Щойно Путін помре, з’являться регіональні суперники, а периферійні впливові особи розірвуть Росію на частини. Честолюбні наступники можуть заповнити вакуум у Москві та Санкт-Петербурзі, але від Владивостока до Владикавказа може скластися зовсім інша історія. Японія може повернути втрачені землі в односторонньому порядку, повернувши собі південний Сахалін і Курильські острови. Амбіції Китаю в Сибіру вищі. Тоді як розпад Радянського Союзу звільнив багато радянських республік Центральної Азії та Кавказу, чиї попередники завоювала Російська імперія, багато інших утворень опинилися в межах кордонів самої Росії. Такі утворення, як Чечня, Дагестан і Північна Осетія, можуть прагнути до незалежності, якщо влада Росії хоча б тимчасово випарується.
Європейські держави також можуть відновити претензії. Росія вкрала у Фінляндії Карелію, Саллу і Петсамо. Пруссаки правили Кенігсбергом протягом століть до російського завоювання і перетворення його на Калінінград. Україна може і повинна претендувати на російську територію, хоча б як компенсацію за десятиліття російської агресії і вбивств.
І росіянам, і тим, хто схильний умиротворяти Кремль, слід остерігатися: вони можуть вважати, що Росія може отримати вигоду від війни в Україні, але замість цього вони можуть сіяти насіння кінця фактичної імперії, що існувала під прикриттям російської державності з кінця 16 століття. Путін може нарікати на те, що країна, якою він керує, на 25% менша за ту, якою правили його радянські попередники, і він може мріяти про повернення до радянських кордонів. Однак, відновлюючи рухливість кордонів, він готує ґрунт для скорочення Росії до її розмірів під час правління Федора I.
