З очікуванням завершення «гарячої фази» війни та наближенням виборів в Україні на інформаційну поверхню починають виходити діячі, які раніше зникли з політичного радару. Замість нових облич, що могли б надати країні свіжого вектору розвитку, на передній план намагаються повернутися люди, чия репутація та минуле викликають сумніви та запитання. Одним із таких діячів є головний спонсор партії «Свобода», відомий за прізвиськом «Пупс», якого дехто з медіа ідентифікує із кримінальним авторитетом і «бригадиром» угруповання львівського рекетира Колі Рокеро.
Нині це поважний підприємець із сотнями легалізованих мільйонів Ігор Кривецький. Не приховуючи своєї симпатії до флеру бандитської загадковості, він намагається інформаційно “застовпити” націоналістичну нішу. Але також пробує розширити вплив на виборців помірно-центристського середовища із ледь помітними, але стійкими нотками “ватнуватості”. Саме такі, цілком імовірно, голосуватимуть на майбутніх виборах за Віталія Кличка під дудку його спонсорів із забороненої партії ОПЗЖ.
На початку 2000-х у Росії та у пострадянських країнах, включаючи нашу, великої популярності набув серіал “Бригада”, який романтизує бандитські порядки 90-х, легкий шлях до грошей і влади через злочинність та безкарність. Головний герой Саша Бєлий поступово намагається легалізуватися в суспільстві, із кримінального авторитета перетворюючись на “поважну людину” і навіть – депутата Державної думи. Формуюється такий собі образ “хлопця з народу”, який попри все так і не зміг відкинути тягар минулого і гине після чергової кримінальної розбірки.
Досить схожу історію, правда це чи ні, пов’язують з людиною, який у 2019 році посіла друге місце у рейтингу найвпливовіших львів’ян – Ігорем Кривецьким. Йдеться про особу, яка в оперативних зведеннях 90-х називалася не інакше як “Пупс”, разом з кримінальними авторитетами Володимиром Дідухом, більш відомим як «Вова Морда» і Миколою Лозинським – Колею Рокеро) наводила жах на бізнес західніше Збруча, забираючи під себе ласі шматки неприватизованої нерухомості, земельних ділянок, закинутої і працюючої промисловості, торговий і посередницький бізнес.
По-друге, Кличка і Кривецького повʼязують також “партнери”, яких звично вважати проросійськими. А саме група Дмитра Фірташа, в інтересах якої, за однією з версій, в 2012 році “Свободі” дозволили подолати прохідний барʼєр і стати парламентською політичною силою. Опустимо тут спільний бізнес Фірташа і матері Кривецького у столичному елітному бізнес-центрі, лобіювання «Свободою” блокування видобутку сланцевого газу в інтересах групи Фірташа чи підтримку більшості вигідних Партії регіонів голосувань у парламенті 2012-2014 років. Навіть записи про отримання представниками “Свободи” грошей з “амбарної книги” регіоналів можна залишити в спокої і віддати на суд дослідникам історії. Так само, як і договори оренди, за якими Кривецький здавав приміщення головному управлінню Сбербанку Росії в центрі Львова, коли напад на Донбас уже йшов повним ходом.
Сьогодні ж Кривецький має спільний бізнес з фігурантами кримінальних справ про зловживання з коштами на будівництві Подільсько-Воскресенському мосту (мова про Вʼячеслава Еберле, чиї компанії брали участь у схемах), тісно взаємодіє з одним зі “стовпів” ОПЗЖ і “партнерів” Кличка на столичному “ринку” незаконної забудови Вадимом Столаром. А історія про те, як генпрокурор Махніцький не подав на затвердження європейцям прізвища з групи Фірташа на санкції – залишиться надовго закарбованою в анналах.
Виникає декілька цілком резонних запитань. Чи готові громадяни привести людину з менталітетом 90-х років до влади у середині 2020-х? Або ж все-таки час таких діячів безповоротно минув і будь-які натяки на можливі непрозорі чи непояснювані доходи і схеми мають бути заборонним знаком навіть для наближення таких людей до політики?
Якою має бути реакція суспільства у розпал повномасштабного кремлівського вторгнення на факти прямої співпраці нібито “націоналістичного” підприємця і політика з політсилами та бізнесменами, яких відносять до проросійських? Наскільки високим має бути поріг толерантності, щоб дозволити через 12 років наступити на ті самі граблі, коли під подобою “націоналізму” в парламент провели майбутню опору для диктаторського режиму?
Чи готові правоохоронні, податкові, антикорупційні органи дати обʼєктивну оцінку походженню статків та нинішнього способу життя колишнього “бригадира», а також підтвердити повне очищення його минулого від кримінального шлейфу? Або ж посилання на “строки давності” і “складні часи” знову дозволять уникнути відповідальності? І зрештою, наскільки готові політики, які хоч трохи бачать своє майбутнє у повоєнній Україні, повʼязувати себе фінансово з людиною, яка на практиці показала своє ставлення до цінностей та принципів, помноживши їх неодноразово на нуль.
