Протести польських фермерів довели, що українське зерно зовсім не потрібне в ЄС. Тому, розмірковує економіст Олексій Кущ, треба міняти нашу модель — а поки що нас із нашою агропродукцією посилають за звичним маршрутом, а Африку та Азію.
Ключова проблема у наших відносинах з Польщею полягає у тому, що наші політичні еліти не розуміють просту істину:
Сировинна, аграрна модель економіки України “не монтується” в ЄС.
Вона там нікому не потрібна, ба більше, для таких країн, як Польща, ця модель несе пряму економічну небезпеку, яка може призвести до суттєвої соціальної кризи в цілій низці європейських країн.
Понад тим, наші політичні еліти не тільки цього не розуміють і нічого не роблять для зміни сировинної економічної парадигми, але й намагаються всіма силами “переломити ситуацію”, примусивши поляків “полюбити нас такими, як є”.
Глибоко помиляються ті наші експерти, які постійно шукають якийсь “російській слід” у фермерському русі.
Класичний приклад помилковості цього погляду — нещодавнє інтерв’ю польського міністра МЗС Сікорського.
Блумберг опублікували статтю, в якій зазначили:
“Попередній уряд у Варшаві наклав заборону на імпорт українського зерна минулого року, щоб заспокоїти фермерів перед парламентськими виборами, які він остаточно програв у жовтні. Нинішня адміністрація залишила обмеження на місці, дозволяючи лише транзит до портів на Балтійському морі та в інші країни ЄС”.
Сікорський сказав, що зараз ситуація змінилася, і Україна знову може відправляти своє зерно через Чорне море, тоді як до заборони Польща була пунктом призначення для двох третин зерна, яке перетинало ЄС.
“Польські фермери не можуть нести тягар усієї солідарності ЄС з Україною”, – сказав Сікорський.
Те, що Україну “послали” в Чорне море, означає одне — нас послали на наші традиційні ринки збуту: в Азію і Африку.
Хочемо відкрити шлях до ЄС — мусимо змінитись: експортувати хоча б біопаливо замість кукурудзи, яку поляки висипають з вагонів на землю.
Або рослинний білок замість зерна.
