Два публічні коментарі щодо керівника внутрішньої безпеки Львівська митниця привернули увагу професійної спільноти через детальність викладених звинувачень і масштаб озвучених сум. У матеріалах, що поширюються в інформаційному середовищі, йдеться не про зовнішні перевірки, а про твердження нібито зсередини системи — із конкретними розрахунками щомісячних потоків.
У першому коментарі стверджується, що підрозділ внутрішньої безпеки начебто «інтегрований у процес сприяння контрабанді». Автор наводить арифметику можливих неформальних платежів: фіксовані суми з кожної зміни на кордоні, окремі тарифи для мікроавтобусів, а також платежі під час розмитнення автомобілів і кадрових рішень. За викладеними розрахунками, загальний обсяг може сягати від 120 до 150 тисяч доларів на місяць.
Водночас жодних офіційних підтверджень цим цифрам наразі не оприлюднено. Самі твердження потребують перевірки в межах процесуальних процедур, зокрема фінансового моніторингу та службового розслідування. Без документальних доказів такі оцінки залишаються версією автора коментаря.
Другий коментар стосується публічного образу керівника підрозділу — зокрема стилю одягу та зовнішніх ознак достатку. У ньому згадуються люксові бренди та порівняння з вартістю офіційної форми, що раніше закуповувалася централізовано. Контраст між задекларованими доходами держслужбовця та цінами на одяг преміумсегмента став підставою для запитань щодо джерел фінансування такого способу життя.
Йдеться про дискусію навколо відповідності рівня витрат і способу життя публічної особи офіційним доходам. У демократичній системі подібні питання зазвичай вирішуються через перевірку декларацій, аналіз активів та за потреби — антикорупційні процедури.
Ситуація навколо Пшеничний на тлі цих коментарів формує репутаційний контекст, який потребує не емоційних оцінок, а офіційної реакції компетентних органів. Якщо викладені факти підтвердяться документально — це стане предметом правової оцінки. Якщо ні — твердження мають бути спростовані у встановленому порядку.
У будь-якому випадку мова йде про питання довіри до інституції, відповідальної за контроль на кордоні. Саме прозорість процедур, публічність перевірок і чіткі висновки можуть зняти або підтвердити закиди, що нині циркулюють у професійному середовищі.
