Українська мова може пройти різноманітні трансформації через двісті років, згідно з прогнозами українського мовознавця і доктора філологічних наук Пилипа Селігея. Його наукова праця “Українська мова в 2222 році” викликала значний інтерес серед лінгвістів та науковців.
За словами Селігея, діалекти поступово зникнуть, замість них пошириться “чатова” мова із своїми власними “нормами” та виразами, а традиційні роди мови можуть втратити свою актуальність. Він підкреслює, що такі мовні передбачення є унікальним явищем в українській науці, а лінгвісти повинні не лише мати право, але й повинні прогнозувати майбутнє мови.
Селігей стверджує, що збереження української мови залежатиме не тільки від правопису чи вживання фемінітивів, але й від розуміння загальних тенденцій мовної еволюції. Він визиває до ретельного вивчення тих аспектів, що визначатимуть майбутнє мови.
Щодо можливості того, що українська мова може змінитися до невпізнаваності чи навіть припинити існування, експерти розділились у своїх думках. Запитання про майбутнє української мови залишається предметом обговорення серед фахівців.
Перш за все, важливо розглянути можливість розуміння нами української мови майбутнього, якщо ми її зараз почуємо.
Для відповіді на це питання автор пропонує звернутися до оригіналів літературних творів, зокрема до “Енеїди” Котляревського, яка була опублікована приблизно два століття тому (1798 рік). За його словами, мова “Енеїди” відображає, як розмовляли люди на Середній Наддніпрянщині у той час, і, за винятком окремих слів, вона залишається зрозумілою й зараз.
Втім, автор наголошує, що розуміння мови майбутнього залишається великим питанням. Навіть якщо ми можемо зрозуміти тексти, написані понад двісті років тому, приглиблюючись до художніх творів, ситуація ускладнюється, коли ми взягаємося в тексті старішім за два століття. Автор вказує на те, що хоча загальний сенс можна зрозуміти, складніше вникнути в деталі, особливо у юридичних аспектах, читаючи сучасні конституційні статті.
Автор також відзначає, що протягом останніх двох століть з’явилося безліч нових слів, які б тодішні люди розуміли лише в обмеженому контексті. Зазначається, що навіть сучасні люди не завжди розуміють вислови, які стали популярними лише кілька років тому.
Отже, на думку автора, написане через 200 років, ймовірно, буде незрозумілим для нас. Він заключає, що швидкі зміни в лексиці, відбуваючись на фоні реальності, можуть призвести до того, що українська мова через два століття може суттєво змінитися і навіть стати невпізнаванною.
Чи здатна латинська абетка замінити кирилицю в українській мові? Це можливий сценарій, хоча лише один із можливих.
Повний перехід до латинки залишається малоймовірним варіантом, але, згідно з автором, зміни в передачі звуків на письмі все-таки наближаються.
Автор вказує на сербську мову як приклад “латинізації давньої кириличної мови”. У Сербії латинська графіка має значний вплив, особливо в інтернеті, торгівлі та пресі, навіть якщо кирилиця є офіційним стандартом. В Україні, хоч і немає такого “роздвоєння” використання абеток, деякі особи використовують латинське написання у своїх іменах та прізвищах у соцмережах, а бренди часто використовують латинські літери у своїх назвах.
За словами автора, якщо події будуть розвиватися відповідно до сербського сценарію, то через кілька десятків років неофіційне писемне спілкування в Україні може перейти на латинську абетку.
Однак більш ймовірний виглядає інший сценарій: співіснування обох абеток. Це буде залежати від особистих уподобань, особливо при читанні текстів на екранах, де будь-яка транслітерація може бути автоматизованою.
“Абеткові війни” в майбутньому можуть виявитися безсмисловими, стверджує автор. Проте, на думку його, кирилиця ще довго залишатиметься офіційним та пріоритетним стандартом, хоча латиниця також буде доступною для всіх, хто захоче її використовувати.
Чи зникнуть роди в українській мові, як це відбулось у деяких інших слов’янських та індоєвропейських мовах? Варто зазначити, що в українській мові наразі існують три роди: чоловічий, жіночий і середній.
У порівнянні з деякими іншими індоєвропейськими мовами, які втратили середній рід (наприклад, французька чи іспанська), або об’єднали чоловічий і жіночий роди в один загальний рід (як це зробили шведська, данська, нідерландська), в українській мові поки що залишається тривале існування всіх трьох родів.
Багато вчених вважають, що рід в мові стає відстарілим та утримується виключно із-за інерції. Отже, на основі досвіду інших індоєвропейських мов можна припустити, що в “віддаленому майбутньому ймовірне зникнення категорії роду взагалі”, так висновує Селігей.
Як зміниться система відмінків в українській мові у майбутньому? Зараз їх існує сім, але можливе зменшення їх кількості у далекому майбутньому.
Це пов’язано з “експансією” називного відмінка, який може “анексувати” функції інших відмінків. Зокрема, очікується збільшення кількості слів, які не відмінюються взагалі, та частіше використання зворотів з прийменниками, частками та артиклями.
Ця тенденція вже спостерігається, наприклад, у виразах “для батька” замість “батькові”, “триста грам” замість “триста грамів”, “випив чай” замість “випив чаю”. Першим, можливо, зникне кличний відмінок, оскільки його вживання стає дедалі рідше в щоденному мовленні.
Під впливом іноземних мов також спостерігається забуття відмінювання традиційно українських назв місць, які не є запозиченими. Це може виявитися в таких висловах, як “живу в Мукачево”, “лісопарк у Голосієво”, “музей у Пирогово”, “маршрутка до Святошино”.
Зменшення кількості відмінків є загальною тенденцією в індоєвропейських мовах. Хоча в найближчі століття відмінки, ймовірно, не зникнуть повністю, але поширення невідмінюваності та експансія називного відмінка можуть сприяти поступовому занепаду відмінків, зауважує Селігей.
Цей процес може продовжуватися до повного вилучення категорії відмінка в українській мові.
Як зміняться коми в майбутньому, коли вплив соцмереж і мовної свободи стане дедалі сильнішим?
Зараз усне мовлення, соцмережі та месенджери значно перетворюють стиль письма. Прогнозується, що у майбутньому речення стануть коротшими, літературна мова наблизиться до розмовної, а правила будуть м’якшими.
Зміни в пунктуації, яка зараз є невід’ємною частиною навчання, обіцяють зробити її значно простішою. Очікується, що інтернет та соцмережі впливатимуть на стиль письма в ЗМІ та художній літературі, зменшуючи середній розмір речень та спрощуючи їхню будову.
Вже зараз спостерігається “синтаксичне ущільнення”, яке виявляється у коротших фразах, наприклад, “сир з Польщі” замість “сир, вироблений в Польщі”, чи “закінчив аспірантуру” замість “закінчив навчання в аспірантурі”.
Щодо розділових знаків, соцмережі та чати вже зараз ігнорують їхню важливість, що може вказувати на те, що у майбутньому вони можуть стати менш значущими. Загалом, майбутнє нагадуватиме англійську мову, де коми, хоч і існують, не завдають великих проблем, якщо їх пропустити.
Щодо того, які слова в українській мові можуть відмирати, а які з’являтися, прогноз є досить очевидним. Поступово відмиратимуть типово українські слова, які вказують на застарілі реалії та предмети. Спочатку вони можуть переходити у пасивний запас мови, а згодом зникати взагалі.
У сучасному мовленні вже зараз рідко чути багато слів з давніших літературних творів та словників. Хоча це може викликати сум, для багатьох це скоріше свідчення про розвиток мови, а не її занепад.
Вирішуватиме, які слова залишаться в ужитку, мовна спільнота. Нормативність слів буде визначатися не тільки їхнім наявністю в словниках, але й їхнім реальним використанням.
Щодо джерела нових слів, найімовірніше, вони будуть запозичуватися з іноземних мов, зокрема англійської. Англійська мова вже зараз лідирує за кількістю нових слів та швидкістю, з якою оновлюється словниковий запас. Таким чином, можна припускати, що те, що виникає в англійському словництві, рано чи пізно з’явиться і в інших мовах, включаючи українську.
Що залишиться найстабільнішим у мові? Якщо десь можна знайти стабільність, то це в фонетиці, тобто в звучанні мови.
Фонетика завжди змінюється найповільніше. Це стосується всіх мов, оскільки звуковий лад завжди дуже системний. Зміни тут трапляються рідко й розвиваються повільно.
Отже, можна з упевненістю сказати, що протягом найближчих століть українська мова звучатиме приблизно так само, як і зараз, можливо, з деякими новими словами, фразами та структурами речень.
Українська фонетика фіксується дуже давно, а саме в XIII столітті. Саме тоді було сформовано склад фонем, якими ми користуємося і сьогодні: шість голосних і 32 приголосні, серед яких 22 твердих і 10 м’яких.
Якщо щось зазнає змін, то це може бути зменшення регіональних відмінностей у вимові.
Проте, щоб ці та інші прогнози збулися, необхідна одна важлива умова – збереження самої мови та її носіїв.
Чи існуватиме українська мова через 200 років? Це питання, очевидно, є одним із найважливіших, і відповідь на нього не така однозначна, як багатьом б хотілося.
“Тут різко зростає міра невизначеності”, і є кілька сценаріїв, пише Селігей.
Найгірший із них – поступовий занепад і виродження мови. Він можливий, якщо кількість носіїв мови значно зменшиться, а до цього додася економічна нестабільність. Війна з Росією, через яку мільйони українців поїхали за кордон, збільшує ймовірність цього сценарію.
Загалом його вірогідність автор оцінює у 35%.
“Війна завдала серйозного удару по нашій демографії. Чим довше вона триватиме, тим більше мігрантів залишиться в країнах перебування. По суті, це втрачені носії української мови”, – так Пилип Селігей коментує свої висновки.
Найбільш вірогідним, реалістичним сценарієм автор називає “стабільний розвиток”. Це означає, що використання української мови, мінімум, не зменшиться, а її стан покращиться або залишиться стабільним. Шанси на такий розвиток – 55%.
Це можливо навіть за умови зменшення кількості мовців – тенденція, про яку говорять дедалі більше демографи.
Те, що кількість носіїв мови залишиться на поточному рівні, – малоймовірно, але можливе збільшення наприкінці цього або на початку наступного століття завдяки імміграції, прогнозує Селігей.
Головна передумова – відсутність великих катастроф і мирний розвиток країни.
“Гадаю, ми маємо готуватися до напливу іммігрантів… Щоб українська мова не втрачала демографічної потужності, потрібна продумана міграційна та мовна політика”, – наголошує він у коментарі для ВВС Україна.
Є й оптимістичний сценарій, однак його шанси найнижчі – 15%. За ним кількість носіїв мови значно збільшиться, сама мова стане позатериторіальною, тобто вийде за межі однієї країни, а її вжиток розшириться завдяки іноземцям.
Проте для цього потрібно зробити багато. Найменше, Україна повинна стати регіональним лідером, а перед цим перемогти війну і почати стрімке економічне піднесення.
Навіщо прогнозувати мову? Незалежно від того, чи збудеться більшість прогнозів Селігея чи лишаться в сфері наукової фантастики, багато українських фахівців переконані: роздуми в цьому напрямку дуже корисні.
Ці роздуми – “свого роду виклик”, каже мовознавиця, авторка книжок із соціолінгвістики Лариса Масенко. На її думку, такий прогноз сподобається особливо школярам і студентам, особливо заради “спрощення занадто регламентованої системи розділових знаків” в українській мові.
Вона вважає, що автор запропонував досить “оптимістичну картину майбутнього людства”, яку поділяють не всі.
Перевірити справедливість передбачень неможливо, каже вона, однак слід пам’ятати, що майбутнє мови “залежить від кожного з нас”.
“Мені імпонує, що автор не пропонує прості відповіді на складні запитання. Навпаки, відстежує еволюцію розвитку різних мов, порівнює їх розвиток з українською, і вже на цій підставі намагається зазирнути в день завтрашній (і післязавтрашній). Тому прогнози видаються цілком реалістичними”, – каже історик і краєзнавець Станіслав Цалик.
Яке ж практичне значення може мати мовне прогнозування?
“Прогнозувати потрібно для того, щоб ми не тикалися, як сліпе кошеня”, – каже Селігей.
Він наголошує, що професійні прогнози – це не про те, що “точно буде”, а про те, що “може бути”, або “станеться за певних умов”. Вони показують, “за яких саме умов і за допомогою яких засобів можемо уникнути небезпек і досягти бажаних цілей”.
Мовознавець Олександр Скопненко переконаний, що прогнози в гуманітарних сферах можуть принести не менше користі, ніж, наприклад, в економічній.
“Чи для вас дивина економічне прогнозування? Ні. Наприклад, зараз військове прогнозування для нас стало звичним явищем. Але так сталося, що багато соціогуманітарних досліджень базуються лише на минулому і сучасному. Це дуже погано”, – каже він.
Ба більше – він вважає, що лінгвістичними методами можна було навіть спрогнозувати війну Росії проти України:
“Зараз можна докинути багатьом науковцям, що до війни вони не звертали уваги на те, що діється за нашим кордоном.
