Після втечі Віктора Януковича з України його нерухомість, зокрема оформлена на його цивільну дружину Любов Полежай, була заарештована. Колишня офіціантка резиденції “Межигір’я” згодом стала супутницею президента-втікача та власницею значної частини його майна.
Елітні маєтки та квартири
Одним із найбільш помітних об’єктів, який пов’язують із Полежай, є будинок у котеджному містечку “Лазарев сад” біля “Межигір’я”. Цей особняк виділяється зеленою огорожею та камерами спостереження. Хоча нинішньою власницею в документах зазначена Тетяна Кобилинська, раніше цей будинок належав саме Полежай, яка у Росії змінила прізвище на Садикова.
Також на Полежай були записані дві великі квартири на Оболонській набережній у Києві, де діяв салон краси, що також належав їй. Наразі цей об’єкт арештовано, проте в одній із квартир проживають орендарі.
Дитячий табір у Циблях
Одним із найбільш вартісних об’єктів, оформлених на Полежай, є дитячий табір у селі Циблі, що розташований на березі Канівського водосховища. Вартість цього табору оцінювалася у 100 мільйонів гривень. Заклад неодноразово опинявся у центрі скандалів – від отруєння дітей до загибелі гімнастки.
Суперечливі рішення судів
У 2015-2021 роках більшість майна Януковича та Полежай була заарештована. Однак у 2021 році суд зняв арешт із будинку Полежай у Нових Петрівцях та з бази відпочинку в Циблях. Причина – “не встановлено факту проживання однією сім’єю та набуття права власності під час спільного проживання”.
Після цього будинок Полежай у Нових Петрівцях був переписаний на Тетяну Кобилинську – дружину колишнього депутата Вишгородської районної ради від “Партії регіонів” Анатолія Кобилинського. Він раніше керував приватною охоронною компанією “Гроссер”, яка забезпечувала безпеку резиденції “Межигір’я”.
Бізнес у Росії
Після втечі з України Любов Полежай влаштувалася у Сочі, де відкрила фермерський магазин і навіть запатентувала торгову марку. Водночас, значна частина її українських активів або перебуває під арештом, або вже перейшла до нових власників.
Справа нерухомості Полежай демонструє, як після зміни політичного режиму колишні активи набувають нових власників, а пов’язані з ними корупційні схеми продовжують залишатися темою громадського інтересу.
