У розпал війни, коли кількість соціально вразливих громадян лише зростає, Міністерство соціальної політики готує реформу, яка фактично згортатиме державну систему підтримки. Мова йде про повний перехід від фінансування державних інтернатів, будинків для літніх людей і притулків — до закупівлі послуг у приватного сектору.
Цю модель презентують як «інноваційну» і таку, що відповідає «принципам життєстійкості», проте в реальності вона виглядає як чергове перекладання відповідальності на плечі ринку. Закупівля послуг «на конкурентній основі» означає, що приватні установи зможуть обирати лише прибуткові напрями роботи. Потреби ж лежачих хворих, дітей з інвалідністю чи осіб з ментальними розладами можуть залишитись поза увагою — просто тому, що за них ніхто не захоче братися.
Проблему поглиблює те, що жодних детальних розрахунків, джерел фінансування чи кадрової стратегії Мінсоцполітики не озвучило. Замість цього — розмиті тези про «волонтерство», «розвиток спроможностей» і «субсидіарність», які не мають нічого спільного з відповідальною державною політикою.
Показовим є приклад Одеси, де місцева влада роками не засвоює державні субвенції на житло для дітей-сиріт. Бюджетні кошти зникають у звітах, а результату — нуль. У такому контексті запуск «реформи» без системного контролю виглядає не просто передчасним, а небезпечним. Це ризик — перетворити соціальну сферу на ринок з вибірковою емпатією.
Ідея віддати турботу про найуразливіших на аутсорс у воєнний час, коли сотні тисяч людей втратили житло, доходи й опору — виглядає не як крок уперед, а як офіційна відмова держави від власних обов’язків.