Протистояння між мобілізаційними структурами та цивільним населенням в Україні дедалі частіше переходить у фазу відкритої вербальної та юридичної конфронтації. Черговим тригером стала жорстка заява Київського територіального центру комплектування, зроблена на тлі інцидентів із нападами на працівників ТЦК.
У своєму офіційному коментарі структура вкрай різко висловилася на адресу осіб, які уникають мобілізації, використовуючи формулювання, що викликали широкий суспільний резонанс. Зокрема, мобілізаційний резерв, який переховується від призову, був охарактеризований як «сіра маса» та «бляклий плебс», а самі ухилянти фактично прирівняні до ворогів і вбивць. Така риторика стала безпрецедентною за своєю жорсткістю та викликала критику з боку правозахисного середовища.
На цьому тлі особливо показовими виглядають цифри, оприлюднені уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем. За його словами, кількість звернень громадян щодо дій працівників ТЦК зросла в рази. Якщо у 2022 році було зафіксовано лише 18 скарг, то у 2024 році їх кількість перевищила 3400.
Омбудсмен підтверджує наявність системних порушень, серед яких незаконне фізичне утримання громадян, вилучення особистих речей, обмеження свободи пересування та застосування сили. Окремою проблемою він називає формальний підхід військово-лікарських комісій, коли особу визнають придатною до служби лише на підставі документів, тоді як військові частини згодом відмовляються приймати таких мобілізованих через реальний стан здоров’я.
Правозахисники зазначають, що ситуацію ускладнює відсутність ефективного діалогу між сторонами. Представники ТЦК апелюють до обов’язку захисту держави в умовах війни, тоді як громадяни вказують на масове ігнорування процесуальних прав, зокрема права на правову допомогу та належні медичні огляди.
Дмитро Лубінець наголошує, що відповідальність за порушення закону має бути невідворотною для всіх учасників конфлікту. За його словами, війна триває, і мобілізація є необхідною, однак вона повинна здійснюватися виключно в межах чинного законодавства та з дотриманням прав людини.
Водночас радикальні висловлювання окремих представників ТЦК та ігнорування юридичних процедур лише поглиблюють прірву між армією і суспільством. У підсумку дедалі гостріше постає питання про межу між державною безпекою та свавіллям, яке, за оцінками експертів, може дискредитувати саму ідею захисту держави в очах громадян.
