Майже одразу після звільнення Херсона у листопаді 2022 року президент Володимир Зеленський поїхав в деокуповане місто, в першу чергу, щоб зустрітися і нагородити військових. Був серед тих, кому дякував президент, і бригадний генерал Олександр Тарнавський. Саме він керував контрнаступом, який звільнив правобережжя Херсонщини від окупації минулого року. Це була успішна операція сил оборони, яка вселила українцям ще більше надії на перемогу.
Рівно через рік ситуація полярно зміниться. Після вже іншого контрнаступу, який став не таким успішним для України, преса напише про плани Банкової змінити військових керівників. Звучали імена як самого головкома Валерія Залужного, так і близьких до нього генералів, серед яких і Олександр Тарнавський. Останній стримано на це каже: “Чи хочуть змінити – я ж не знаю. Я готовий до всіх умов”. І дає зрозуміти, що на фронті військовим зовсім не до політичних баталій.
Про генерала Тарнавського відомо небагато. Кадровий військовий, який пройшов всі щаблі служби до командувача оперативно-стратегічного угруповання військ “Таврія”. Сьогодні це складна ділянка фронту, яка включає охоплені вогнем Авдіївку, Марʼїнку, Роботине.
Тарнавський – непублічний, дав лише кілька інтерв’ю за майже два роки повномасштабної війни. Помітно, що перед камерою йому некомфортно. При цьому генерал вирізняється простотою, лаконічністю і властивою військовим приземленістю. Відверто каже, що наступний рік може бути ще важчим, росіяни – сильний ворог, їх багато і вони дуже швидко вчаться.
З міркувань безпеки ми не змогли поїхати до нього, аби особисто поспілкуватися. Тарнавський постійно перебуває на фронті, тому дав інтерв’ю ВВС Україна зумом.
Про найгарячіші точки
ВВС: Розкажіть, що відбувається на вашому напрямку, які зараз найгарячіші точки в зоні відповідальності?
Олександр Тарнавський: Ситуація у нас на напрямку напружено складна. Ворог активізував свої дії майже по всій лінії бойового зіткнення. Чітко усвідомлюємо, що його стратегічна мета – це ліквідація української державності.
Тому російське керівництво хоче якось реалізувати всі ці наміри на кінець цього року. Як мінімум – це взяття населеного пункту Авдіївка. А більш амбітна мета – це вихід на адміністративні межі Донецької, Луганської областей та захоплення територій на ділянках, втрачених росіянами під час ведення наших наступальних дій на Запорізькому напрямку.
ВВС: Ви згадали про Авдіївку, ми знаємо, що там складна ситуація. Була інформація, що туди буквально останніми днями відправили підкріплення. Чи це так? Що там от зараз відбувається?
Олександр Тарнавський: Розумієте, для того, аби прогресувати в наступальних штурмових діях, повинно бути максимальне забезпечення як людським ресурсом, так і технікою. Тому ворог уже третій місяць намагається продавити нашу оборону, не шкодуючи ні людей, ні озброєння, ні військової техніки. Він постійно нарощує свої зусилля для досягнення цієї мети.
ВВС: Правда, що буквально останніми днями туди відправили підкріплення?
Олександр Тарнавський: Так. Вони постійно підкріплюють. В основному це такі підрозділи, як “Шторм Z”, “Шторм V”.
ВВС: А українська сторона? Була інформація, що саме українські сили підкріплення відправили туди, оскільки там дуже складна ситуація.
Олександр Тарнавський: Ми постійно маневруємо частинами, своїми підрозділами. Тому що ви розумієте, та навала, яка сьогодні працює як з півночі, так і з півдня Авдіївки, – неможливо однією військовою частиною утримати цю ділянку. Обстановка постійно змінюється – як в позитивний, так і в негативний бік. Якщо негативно, то ми реагуємо максимально як підрозділами, частинами, так і безпосередньо тими засобами, які на сьогодні у нас є.
ВВС: Наскільки серйозна зараз в Авдіївці загроза оточення?
Олександр Тарнавський: Знаєте як – на війні не буває “серйозної” чи “не серйозної” обстановки. Вона завжди серйозна. В Авдіївці зусилля противника зосереджені на двох напрямках. Взагалі наступ противником проводиться в напрямку головного удару, а також на відволікаючих напрямках. Він зосередив велику чисельність особового складу.
Але я вам скажу – тими силами і засобами можна досягти було кращих успіхів. Я думаю, що наші воїни впевнено ведуть оборонні дії. До речі, хочу сказати, активні. Ми не лише захищаємо територію, ми також негайно реагуємо для того, щоб повернути ту ділянку місцевості, яку втратили.
Але є об’єктивні та суб’єктивні причини. Якщо в чистому полі залишитися, то є можливість для збереження особового складу і техніки десь зробити крок назад або в бік, втягнути в мішок і потім знищити ворога. А потім вийти в попереднє положення.
ВВС: Щодо Мар’їнки – ми бачили фотографії з дронів, місто практично знищене. Росіяни контролюють більшу його частину. Чи є сенс взагалі тримати далі Мар’їнку?
(Інтерв’ю відбулося 23 грудня. 25 грудня Росія заявила, що захопила Мар’їнку, українська сторона цю інформацію офіційно заперечила).
Олександр Тарнавський: Знаєте, коли мені ставлять таке питання, чи є сенс щось тримати або, чи є сенс щось зробити, то я скажу: ми сьогодні боронимо нашу землю.
І не шляхом самодурства або ліквідації нашого особового складу, а вмілих дій – маневром, вогнем, переміщенням, введенням противника в оману. Тому сьогодні питання не стоїть так – відійти або що. Ми сьогодні чітко усвідомлюємо, якщо десь все знищено або немає можливості – наше завдання, перш за все, зберегти особовий склад. І ми вживаємо всіх заходів для того, щоб воно було не “любой ценой”.
А Мар’їнка – так, ви праві. Мар’їнку противник практично стер з землі. Сьогодні залишається один… знаєте, навіть фундаменту на деяких ділянках немає. Мар’їнка – це невеличке містечко, передмістя Донецька, і бої за Мар’їнку ведуться вже не день і не місяць. Другий рік там тривають активні бойові дії. До речі, якщо порівняти Мар’їнку з Авдіївкою, то ворог в Авдіївку не сильно бажає увійти. Він хоче обійти її, аби уникнути боїв у місті – бо це ще більше ускладнить його проблеми. Ми це спостерігали під час боїв за Бахмут.
ВВС: Яка ситуація в Роботиному? Там є теж намагання росіян оточити?
Олександр Тарнавський: Складність полягає в тому, що сьогодні противник активізувався на всій ділянці фронту, і безпосередньо в моїй операційній зоні. Десь він визначив напрямок головного удару, десь відволікаючий. Так от, стосовно Авдіївки – вона перебуває в напрямку головного їхнього удару. Мар’їнка – це інший напрямок. Новомихайлівка – це, наприклад, відволікаючий напрямок. Новопавлівський напрямок теж має свою мету.
Що таке Роботине? Це та ділянка місцевості, де ворог мав втрати в території. Де сьогодні він давить, проводить активні штурмові дії. Але під час наступу ворога на любій ділянці, повірте мені, є як позитивні, так і негативні наслідки для них. Вони намагаються досягти успіху, а для нас важливо утриматися і дати чіткий відпір.
ВВС: Якщо говорити про загальну ситуацію на вашій ділянці – українські сили перейшли вже в оборону?
Олександр Тарнавський: Українські сили на моїй ділянці вели оборонні дії. На деяких ділянках ми проводили наступальні дії і потім переходили до оборони. Але це відсотків 15, 20, 30. А на решті ділянок ми проводимо активні штурмові дії.
Про контрнаступ
ВВС: На вашу думку, чи зайшла ситуація на фронті в глухий кут?
Олександр Тарнавський: Я думаю, ще ні. На сьогодні вона має точні логістичні результати. Не слід забувати, що ми протистоїмо одній із найсильніших армій, яка має свій відповідний ресурс.
Вже майже два роки триває широкомасштабне вторгнення російського агресора і майже всі аналітики давали нам прогнози, що ми не зможемо утриматися. А якщо і зможемо – то це не більше місяця або двох. І те, що ворог не досягнув до цього часу заявлених цілей, це вже значний успіх українського народу і його війська.
Найголовніша помилка ворога – це те, що він не розраховував на таке об’єднання нашої нації, на ту підтримку, яка сьогодні продовжується. Тому, якщо хтось каже, що це глухий кут – ні, це не глухий кут, це сьогодні наш стан.
ВВС: Зараз багато говорять про результати контрнаступу, що вони не такі, як очікували. Генерал Залужний говорив про те, що розрахунки за підручниками НАТО вже не є актуальними, а секретар РНБО радив оці всі підручники НАТО відправити в архіви. На вашу думку, що пішло не так, що контрнаступ не дав тих результатів, яких всі очікували і про які всі так голосно говорили?
Олександр Тарнавський: На початку контрнаступу дуже багато всі говорили. Під час ведення наступальних дій теж всі говорили і продовжують говорити. Наше діло, воїнів, виконати відповідні завдання.
Ми розуміємо, що одна із головних причин – це добре підготовлена оборона. Я скажу, що ворог готувався. І повторюю, що це одна із найсильніших армій світу. Його оборона складалася не з одного, а з декількох рубежів. Противник звів ці оборонні рубежі не за один місяць, а впродовж того періоду, коли ми готувалися до наступальних дій. Тому що розвідка працює цілодобово.
Ворог використовує свої сильні сторони – це живу силу, ділянки мінування, підготовлені позиції, а також готовність без жалю кидати на смерть свій особовий склад. Перевага в авіації. Дуже велика щільність мінних полів, насиченість бойових порядків ворога, протитанкових засобів, засобів радіоелектронної боротьби та ударних дронів. А також – неможливість використання нами в повному обсязі броньованої техніки, що ускладнювало наші активні просування, а також вплинуло на швидкість наступальних дій.
Найголовніше – що наш воїн не злякався, він робив те, що він повинен був робити. Так, воно було повільніше, набагато повільніше, ніж ми бачили це в попередніх війнах, читали в книжках чи нам розказували. Сьогодні змінюється тактика, змінюється співвідношення сил і засобів, змінюються засоби впливу як на військо, яке наступає, так і на військо, яке обороняється.
Сьогодні активізувалася робота радіоелектронна – це і дрони-камікадзе, і спостереження. Це війна майбутнього. Ми всі вчимося на цих помилках, робимо висновки. При цьому я скажу, ми, можливо, не подолали ту глибину, але ми зробили той ривок, який дає подих на подальші наші наступальні дії.
ВВС: Зараз багато говорять про зведення фортифікаційних споруд українськими силами. Президент поставив це завдання. Як на вашому напрямку це працює?
Олександр Тарнавський: Найголовніше в обороні – це окопи, бліндажі, укриття. Підходи до цих укриттів як для особового складу, так і для техніки. Скажу, що ці питання проводились, проводяться, а за підтримки президента посилились. Тому що посилили ресурси, які залучаються до відпрацювання, визначили конкретні рубежі, а також відповідальність посадових осіб – як військових, так і цивільних. Тому все проводиться згідно з визначеним планом.
ВВС: Якщо порівнювати з росіянами – у них сильніші фортифікації чи приблизно на рівні?
Олександр Тарнавський: Ви знаєте, на тих оборонних рубежах, де перебуває наш солдат, я не скажу, що у росіян воно десь краще. Росіяни в чому переважають? Це мінування ділянок на місцевості. Там, де вони створили інженерні вузли загороджень. Ну і тими бетонними спорудженнями, які унеможливили швидке просування наших військовослужбовців.
Але в основному – це ділянки мінування. Були створені багатошарові мінні поля, комплексні – як протитанкові, так і протипіхотні. Але ми теж, як мінімум, такі лінії оборонних рубежів виставляємо.
Про поведінку росіян
ВВС: Вже майже два роки триває повномасштабне вторгнення. Як взагалі змінюється поведінка росіян у цій війні? Щось вас, може, дивує? Щось вони навчилися? Щось змінилося?
Олександр Тарнавський: Війна – це розвиток. Вона не повинна залишатися на місці. Скажу відверто, росіяни дуже гарно вчаться – на наших помилках, на своїх помилках. Чим беруть росіяни? Росіяни беруть своєю кількістю, людськими масами. Не жаліючи свій людський ресурс, вони продовжують виконувати ті завдання, які перед ними стоять. Хоча реально вони розуміють, що на деяких ділянках вони втрачають, морально-психологічний стан у них на дуже низькому рівні.
В цілому ворог на початку своїх штурмових дій масово застосовував техніку, але це у них не виходило. Тому що спрацювали наші мінні поля, спрацювали наші протитанкові засоби.
Зараз можна казати, що російська армія дуже багато запозичає у нас. Швидко навчається і, напевно, адаптується, копіює ті дії, які у нас найбільш ефективні. Навіть тактичні наші дії ворог бере собі на озброєння – під час тих же штурмових дій в окопах, при наближенні до окопів. Наприклад, дуже схоже почали проводити атаки групами – відділення, взвод за підтримки двох, максимум чотирьох бронемашин.
Звичайно, залишаються і масовані, так звані “м’ясні штурми” піхотою. Для росіян це нормально. Але в них є величезні втрати живої сили, я скажу, в 3-5 разів (більше за українські втрати. – Ред.), а на деяких ділянках навіть більше.
Також ворог нарощує застосування дронів-камікадзе, дуже широко застосовує наземні роботизовані платформи. Останнє використовується в основному для підвезення боєприпасів на позиції. Російські окупанти експериментують – встановлюють на них протитанкові засоби, кулемети. І дуже вони гарно вчаться, в тому числі на наших позитивних діях. Що нас, з одного боку, радує, а з іншого – може, і ні.
ВВС: Яка ситуація з озброєнням в українських сил? Чого найбільше бракує військовим на вашому напрямку?
Олександр Тарнавський: Сьогодні велика проблема – це боєприпаси різних видів і майже всіх номенклатур. Гостро дуже стоїть питання щодо боєприпасів для артилерійських систем 122 і 152 міліметрів.
Хочу також звернути увагу на те, що противник, знаючи наші можливості щодо дальності ураження, розмістив свої артилерійські підрозділи на критичній відстані – там, де ми не можемо впливати на його дії. Дуже швидко він розвиває засоби радіоелектронної боротьби, що унеможливлює застосування нами високоточної зброї на великій дальності. Тобто ми сьогодні маємо проблеми у наведені далекобійних боєприпасів під час ведення контрбатарейної боротьби.
Особливо хочу сказати, що для боротьби з повітряним противником актуальним питанням є постачання зенітних ракетних комплексів типу Stormer, Avenger, Stinger. Тобто якщо є навіть невелика перевага в повітрі – це вже перевага противника над наземним компонентом. А в умовах значного збільшення застосування противником безпілотних літальних апаратів – зокрема FPV-дронів – є необхідність у забезпеченні наших підрозділів засобами радіоелектронної боротьби. Ми застосовуємо – вони протидіють засобами РЕБ. Вони застосовують – ми протидіємо. Тому у нас є в цьому напрямку проблеми.
Для продовження наступальних штурмових дій ми хотіли б мати ті засоби, які дають можливості розміновувати ділянки місцевості. Знаєте, скільки б цього не було – його все мало.
ВВС: От ви згадали про перевагу в повітрі. Наскільки надання Україні F-16 може покращити позиції українських військових на фронті?
Олександр Тарнавський: Підтримка з повітря – вона завжди є підтримкою. Взаємодія повітряної і наземної компоненти – це поєднання сили, волі і руху вперед, до перемоги. Тому я думаю, що це буде мати успіх.
ВВС: Бо є думки про те, що це вже насправді запізніла допомога, що ці літаки потрібні були ще влітку перед контрнаступом. І це, власне, одна з причин, чому контрнаступ не приніс таких результатів, оскільки не було переваги і підтримки в повітрі.
Олександр Тарнавський: Переваги в повітрі не було не тому, що не було F-16, а через те, що там є інші фактори. От я сказав, що є сили та засоби, яких ми, на жаль, не мали на той момент для протидії повітряним силам РФ. Це і зараз залишається у нас. Це одна з головних причин – завдання ударів як авіацією, так і дронами-камікадзе. І я думаю, з набуттям цих засобів Повітряні сили стануть сильнішими, а ми будемо більш активними за їхньої підтримки.
Про настрої військових
ВВС: Чи бракує у вас людей, чи бракує сил, оскільки мобілізація в Україні не дає потрібних результатів. Яка у вас з цим ситуація?
Олександр Тарнавський: Ну, знаєте, завжди є брак ресурсу – як людського, так і технічного. Це у всіх військових частинах і угрупованнях. І скільки б ресурсів не було – цього все одно мало. Те, що для перемоги в цій війні нам реально потрібні додаткові сили та засоби – ми всі це прекрасно розуміємо. Тому що ті люди, які сьогодні виконують завдання, вони мають таке поняття, як втома. Тому їх потрібно підмінити, замінити. Як в спортивних матчах, у футболі ця зміна проходить – точно так само і тут.
А коли ми не маємо ресурсу для заміни – це, на жаль, виснаження для особового складу. Настає моральна втома під час виконання бойових завдань. І тут в значній нагоді будуть уміння та навички кожного командира. Десь підмінити, замінити, відреагувати. На фронті потрібні та важливі як піхотинці, так і кухарі чи слюсарі. Кожен повинен виконувати своє завдання. Тому сьогодні важко, але продовжуємо виконувати завдання.
ВВС: Ви багато спілкуєтесь з військовими, що ви можете сказати про їхній моральний стан? Тому що зараз так багато проблем: невідомо, коли буде демобілізація, конфлікти у вищому керівництві Зеленський – Залужний і так далі… Як військові взагалі це все сприймають, що вони кажуть?
Олександр Тарнавський: По-перше, армія вона поза політикою, поза тими розмовами, які точаться навколо армії. Я не бачу проблем чи якихось сутичок між тією чи іншою посадовою особою. Ані мене, ані військових це не цікавить.
Стосовно морального стану – так, деякі втрачають, деякі його підтримують. Тут є поняття таке – психологічна допомога, моральна допомога. Десь є втома – ми проводимо відповідні кроки, щоб підказати, підтримати. Дуже добре спрацьовує підтримка товариша, підтримка близьких. Тому сьогодні як ми з цього питання виходимо – десь відпустка, десь відпочили. Знаєте, гуртом і батька легше бити.
А та вся ситуація, яка навколо твориться – знаєте, це не наше питання. Тому у нас проблем немає. Якщо у когось є – як кажуть, вирішуйте їх самі…
ВВС: Скоро Новий рік. Які ваші очікування, прогнози? Як ви думаєте, що буде відбуватися на фронті?
Олександр Тарнавський: Я думаю, що наступний рік буде, можливо, ще важчим. Тому що ми повинні закінчувати ведення бойових дій і звільнення наших територій. І чим ближче до виконання цього завдання, головної мети – виходу на наші кордони, воно буде ще складніше. Ворог про це знає і буде творити все для того, щоб ми це завдання не виконали.
Тому, як кажуть, нам – удачі, ну, а їм – вони свій вибір зробили. Тому я кажу, що рік буде важкий.
ВВС: Ви думаєте, це реально в наступному році завершити війну?
Олександр Тарнавський: Питання “завершити війну” я ніколи не ставлю. Питання – перемогти. Тому що завершити війну можна по-різному. Для нас, військових, це перемога.
ВВС: Останнім часом в ЗМІ називали ваше прізвище серед тих, кого, можливо, будуть змінювати. Як ви до цього ставитесь? Ви готові?
Олександр Тарнавський: Я вам скажу так, що я своє життя змінював іще з дитинства. Закінчив школу, пішов навчатися в військовий навчальний заклад і постійно змінював свій статус. Командир взводу, роти, командир батальйону. Сьогодні – командувач. Чи хочуть змінити – я ж не знаю. Я готовий до всіх умов.
