Для розуміння ситуації навколо російсько-української війни важливо звернути увагу на цілі, які переслідує Путін. Громадський активіст Валерій Пекар виділяє дві основні мети:
1. Ліквідація української державності та ідентичності: Для Путіна прийнятні різні варіанти, починаючи від відтворення УРСР до сценаріїв, подібних до Білорусі при Лукашенку чи Чечні при Кадирові. Можливий навіть поділ України.
2. Розкол Європи та її відносин зі США: Путін прагне показати слабкість демократії та утвердити Росію як світовий центр сили.
Ці цілі зумовлюють ключові вимоги Кремля: “денацифікація” (поняття, що може означати будь-що) та демілітаризація України. Виконання цих вимог сприяло б досягненню першої мети, а згодом і другої.
Пекар зазначає, що в Україні бракує ефективної комунікації влади з суспільством і дискусій про те, що вважати перемогою чи поразкою, а також де проходять наші червоні лінії. Питання кордонів 1991 року вже неактуальне і навіть шкідливе, оскільки воно створює враження, що Україна бореться за території, а не за людей, державу чи ідентичність. Така позиція виглядає анахронічною для світової спільноти, яка не розуміє, навіщо воювати за території у XXI столітті.
Західні країни побоюються поразки Росії так само, як і поразки України, оскільки не знають, як завершити війну без поразки Росії. Вся надія на смерть Путіна є марною, оскільки його можливий наступник, умовний “Путін 2.0”, продовжить війну.
Пекар також висловлює думку щодо Бориса Джонсона, який свого часу був великим другом України. Він вважає, що колишній лідер британської Консервативної партії, яка зазнала поразки на виборах, прагне повернутися на перші шпальти новин і знову стати помітним.
