На тлі активної медійної кампанії навколо гуманітарної допомоги від Азербайджану та перетворення автозаправних комплексів SOCAR на так звані пункти незламності, поза увагою широкої публіки залишається інший, значно менш публічний процес. Йдеться про участь компанії «Торговий дім Сокар Україна» у великих державних закупівлях, які викликають серйозні питання з точки зору економічної доцільності, етики та національної безпеки.
Офіційний Баку звітує про надання Україні допомоги на десятки мільйонів доларів. Водночас саме структура, афілійована з азербайджанською державною нафтовою компанією, отримала масштабний контракт від Укрзалізниці на постачання дизельного пального загальною вартістю 529 мільйонів гривень. При цьому з тендеру фактично було витіснено державну компанію «Укрнафта», чия цінова пропозиція, за наявною інформацією, була суттєво вигіднішою для бюджету.
Окрему увагу привертає походження пального, яке постачає переможець закупівлі. Дизельне пальне надходить з угорського нафтопереробного заводу, що входить до корпорації MOL. Цей факт набуває принципового значення з огляду на те, що Угорщина продовжує отримувати нафту з Російської Федерації через трубопровідну інфраструктуру, яка проходить територією України.
Навіть після запровадження санкцій проти окремих російських нафтових компаній, зокрема Лукойлу, постачання російської сировини не припинилося. Воно трансформувалося у складні логістичні та юридичні ланцюжки, де змінюються формальні продавці, але не джерело походження нафти. У результаті держава Україна через закупівлі стратегічної компанії фактично оплачує пальне, вироблене з російської сировини, причому за цінами, які перевищують пропозиції вітчизняного виробника.
Ситуація стає ще більш резонансною на тлі публічних заяв про розширення стратегічного партнерства між азербайджанською державною компанією SOCAR та російським Газпромом. Хоча представники азербайджанської сторони називають будь-які звинувачення у співпраці з країною-агресором безпідставними та медійною атакою, російські офіційні джерела відкрито повідомляють про нові домовленості та розширення співпраці.
У цьому контексті благодійні ініціативи — генератори, безкоштовна вода чи чай на автозаправках — виглядають радше інформаційною ширмою. Реальні фінансові потоки формуються не у волонтерських програмах, а в багатомільйонних державних контрактах, де кошти з українського бюджету через складні міжнародні ланцюги опиняються у системі, пов’язаній з економікою країни-агресора.
Питання полягає не лише у ціні дизельного пального чи формальному дотриманні санкційних обмежень. Йдеться про стратегічний вибір держави у воєнний час — чи може компанія з непрозорим ланцюгом постачання і зв’язками з партнерами Газпрому бути надійним постачальником для критичної інфраструктури України.
