“Десь у 2010 році це питання розглядали на військово-стратегічній грі Генерального штабу. Це завдання вирішувалося дуже важко, це був свого роду інтелектуальний глухий кут”, – зазначає експерт Центру оборонних стратегій, полковник запасу Віктор Кевлюк.
При цьому новий законопроєкт про мобілізацію ясності в питання демобілізації не додає – він лише вказує підстави для звільнення з військової служби. Так, звільнення військовослужбовців, які отримали таке право у зв’язку із закінченням строку служби, здійснюється у строки, визначені рішенням Ставки Верховного Головнокомандувача.
Кевлюк зазначив, що є різні категорії військовослужбовців, які виконують ті самі обов’язки. Президент, Верховний головнокомандувач, може звільнити тих, кого він призвав. Однак не тих, хто, наприклад, підписав контракт із Міноборони України. Також, за словами експерта, у воєнний час Сили оборони отримали багато унікальних фахівців. Їхня втрата погано позначиться на військах. Один із варіантів вирішення проблеми – повернення до системи ротації особового складу на передньому краї.
“Для того, щоб до цієї практики повернутися, нам потрібно мати три склади ЗСУ. Один – відпочиває, інший – готується, третій – воює. Це – суперскладно”, – сказав Кевлюк.
Тим часом, проблема з бійцями, які беруть участь у бойових діях ще від початку воєнного конфлікту, справді існує. Але, судячи з усього, вирішення цієї проблеми в української влади поки що немає (навіть з урахуванням тотальної мобілізації). Тим паче, що на Банковій хочуть не тільки затягнути на фронт якомога більше людей, а й утримувати їх там по максимуму.
