Освітня сфера Харкова знову опинилася в центрі фінансового скандалу. Під гаслом відновлення університетської інфраструктури реалізується проєкт, який дедалі більше нагадує класичну схему освоєння бюджетних коштів. Йдеться про реконструкцію будівлі колишньої Академії імені Говорова, що входить до комплексу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та має статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
Замість належної охорони об’єкт культурної спадщини фактично перетворили на інструмент перерозподілу державних грошей. Ключові управлінські рішення щодо фінансування і механізму реалізації проєкту ухвалювалися за участі керівництва освітньої галузі та університету. Саме ці рішення дозволили уникнути відкритих торгів і застосувати формат прямих домовленостей із виконавцем.
Замовник обґрунтував відмову від конкуренції «терміновістю» виконання робіт. Водночас фактичний стан покрівлі був відомий задовго до підписання договору, а ознак раптового руйнування, які б виправдовували невідкладні процедури, зафіксовано не було.
Єдиним виконавцем робіт без жодної альтернативи визначили ТОВ «ДЕКАН ПРОЕКТ». 8 грудня 2025 року з компанією уклали договір на суму понад 16 мільйонів гривень. Аналіз попередньої діяльності цього підрядника свідчить про стійку залежність від одного замовника: більшість контрактів фірма отримує саме від університету Каразіна. Така концентрація підрядів фактично усунула інших потенційних учасників ринку і закріпила доступ до бюджетних коштів за конкретним суб’єктом.
Окремі положення договору викликають серйозні застереження з точки зору захисту пам’ятки архітектури. У документації відсутнє чітке розмежування між реставраційними роботами та звичайним ремонтом. Це суперечить законодавству про охорону культурної спадщини і відкриває можливість довільно змінювати характер робіт без належного контролю.
Не менш проблемними є умови щодо строків і ціни. Попри задекларований «твердий кошторис», договір передбачає можливість коригування вартості та графіка виконання робіт через додаткові угоди. Така конструкція фактично легалізує затягування процесу і створює підґрунтя для подальшого збільшення витрат.
Економічний аналіз кошторису лише посилює сумніви. Ціни на будівельні матеріали та роботи суттєво перевищують середньоринкові показники. За попередніми оцінками, штучне завищення вартості може сягати близько 30%, що означає ймовірну переплату майже у 5 мільйонів гривень.
У підсумку реконструкція об’єкта культурної спадщини ризикує перетворитися не на приклад відповідального відновлення, а на ще одну ілюстрацію того, як під прикриттям «терміновості» та формальних процедур державні кошти спрямовуються за наперед визначеним маршрутом.
