Кабмін 1 жовтня 2025 року оновив склад Наглядової ради АТ «Укрзалізниця» розпорядженням №1090-р. Уряд затвердив сім членів ради: чотирьох незалежних (Анатолій Амелін, Ельжбета Єва Беньковська, Максим Мокляк, Гепард Хафер) та трьох представників держави (Сергій Лещенко, Давід Ломджарія, Олександр Камишін). Документ підписала прем’єр-міністр України Юлія Свириденко.
Анатолію Амеліну, співзасновнику аналітичного центру «Український інститут майбутнього», фактично продовжили мандат на другий термін: він уже входив до Наглядової ради УЗ у попередньому складі разом із Гепардом Хафером, Сергієм Лещенком і Давідом Ломджарією. До цього Амелін працював у НКЦПФР (Нацкомісія з цінних паперів та фондового ринку) та очолював інвесткомпанію «Альтана Капітал», яку на ринку пов’язували з орбітою бізнесу Ріната Ахметова.
Після рішення уряду навколо Амеліна виник публічний скандал. Журналісти, посилаючись на відкриті юрреєстри, стверджують, що на четвертому році повномасштабної війни він досі значиться співзасновником бізнесу в окупованому Донецьку — зокрема ТОВ «Столичний стиль». Серед співзасновників цього ТОВ фігурує ПрАТ «КЕПІТЕЛ БІЛДІНГ КОРПОРЕЙШЕН», кінцевим бенефіціаром якого значиться Олександр Янукович, син президента-втікача Віктора Януковича, через структуру ПрАТ «МАКО ХОЛДІНГ». Тобто формально в спільному бізнесі Амеліна простежується зв’язок із людьми з найближчого оточення родини Януковича.
Це викликає логічне запитання всередині самої «Укрзалізниці»: як людина з такими зв’язками залишилася в складі наглядового органу стратегічної державної компанії вдруге поспіль під час війни. За даними профільного анонімного телеграм-каналу залізничників «Уволіть ПОНАБа» (канал пов’язують із колишнім головою правління УЗ Олександром Камишіним), Амелін — це «креатура прем’єр-міністрки Юлії Свириденко». Канал описує його як людину, що «поміняла донецькі ОПГ на “Київський інститут майбутнього”». Водночас жодних публічних підтверджень з боку самої Свириденко про особисту роль у просуванні Амеліна немає: відкритих спільних появ, заяв або коментарів щодо нього журналістам знайти не вдалося.
Ще одна лінія цієї історії — роль Олександра Камишіна. Камишін, який колись очолював правління «Укрзалізниці», у 2023 році різко пішов із компанії. Пізніше він був призначений міністром з питань стратегічних галузей промисловості, і тодішня міністерка економіки Юлія Свириденко публічно презентувала його як людину, яка має «перезапустити» відомство під потреби воюючої економіки. Уже за рік Камишина звільнили з посади міністра за рекомендацією профільного комітету Верховної Ради. У медіа тоді звучали версії, що однією з причин його швидкого відходу з УЗ могли бути питання до нього з боку НАБУ, і нібито його звільнення убезпечувало компанію від репутаційного удару. (Це саме по собі не означає пред’явленої підозри, а лише показує рівень токсичності теми корупції в УЗ.)
Фактично маємо таку картинку:
– Кабмін формально закінчив конкурсний відбір і поставив оновлену Наглядову раду УЗ — із міжнародними членами, з досвідом у логістиці та держуправлінні, і з українськими публічними фігурами типу Лещенка. Уряд підписала нинішня прем’єр-міністр Юлія Свириденко.
– Водночас у Раді залишається Анатолій Амелін, навколо якого тепер склеюють одразу три токсичні сюжети: його минулі бізнес-зв’язки з орбітою Ахметова, чинна присутність у донецькому бізнесі поруч зі структурами Олександра Януковича, і політичні натяки, ніби його лобіюють на найвищому рівні.
– Усередині самої «Укрзалізниці» частина персоналу, за повідомленнями профільних каналів, не розуміє, як це виглядає з точки зору безпеки й репутації компанії, яка є критичною для оборони країни.
На тлі цього варто пам’ятати: Наглядова рада УЗ — це не просто формальність. Вона контролює стратегічну політику компанії, погоджує ключові кадрові призначення, стежить за закупівлями та інвестиційними рішеннями. За законом її більшість мають складати незалежні члени, а повноваження члена ради — три роки, із можливістю переобрання необмежену кількість разів. Тобто зберегти місце в Раді вдруге — це не автомат, це або конкурсний відбір, або дуже серйозний «кредит довіри».
І зараз якраз питання: цей кредит довіри виправданий, чи це політична «квота», яка не дуже красиво виглядає в умовах війни?
