Служба у зоні тилу, як виявляється, не завжди відповідає очікуванням бійців, які готові віддати своє життя за свою країну. Розмови військових про те, що пріоритетними стають аспекти, що мають мало спільного з військовою підготовкою та обороноздатністю, свідчать про наявність серйозних проблем у внутрішній системі армії.
Також він зачіпає тему організації служби і навчання строковиків, які стикаються з тими самими проблемами, що й тилові підрозділи. Його розповідь, дає розуміння, що українську армію вкрай потрібно реформувати, щоб зробити її сучасною та ефективною і позбутися совкових традицій та ритуалів.
Ім’я та прізвище автора відомі редакції, ця людина справді служить в одному з тилових підрозділів після того, як дістала поранення на фронті, але ми не оприлюднюємо їх із міркувань безпеки. Далі пряма мова.
Все ідеально на папері
Не претендую на знання загальної ситуації, але знаю, що такий стан речей, як у моєму підрозділі, який я тут опишу, існує і в інших, як у НГУ, так і в ЗСУ. Дуже сподіваюся, що є підрозділи, де все не так.
Є об’єкти, які треба охороняти, цим зазвичай займаються роти охорони. Є облаштовані пости охорони, розписана служба, регулярно приїжджають офіцери з перевірками. Пишеться купа паперів. Усе чітко, логічно, правильно і потрібно. Папери все підтвердять. На жаль, лише папери.
Футболка і шкарпетки
Наприклад, у таких підрозділах перевіряють, щоб форма була одноманітна (а не, приміром, штани піксель, а верх мультикам) й обов’язково заправлена в штани. Щоб якщо кітель, то під ним була футболка, а не поло. І саме військова футболка, а не будь-яка. Але ж кітель носиться застебнутим завжди, подумаєте ви? Правильно. Але перевіряльник відгорне його край, щоб подивитися, що там під ним. І шкарпетки не можуть бути світлого кольору. Я дуже дивуюся, що не перевіряють труси.
Ще перевіряють, щоб на постах було чисто і порядок — саме такий порядок, який уявляє конкретно цей перевіряльник. Ще перевіряють, щоб солдати знали напам’ять кілька визначених статей зі статуту.
Що не перевіряють
Як бачите, перевіряють реально “потрібні” речі, без яких оборона об’єкта була б неможлива. Такі “дрібниці”, як наявність на постах боєкомплекту (патронів, гранат і гранатометів на деяких, де це було б доречно), хороша видимість сектору обстрілу з позицій, перевіряльників абсолютно не цікавлять. А того самого БК на постах якраз і немає — лише по чотири магазини в кожного. Навіщо БК, коли в солдата є стандартна охайно заправлена форма і він, як віршик, може продекламувати статті зі статуту? Саме це ж критично для охорони та оборони.
“Відкриті уроки”
Коли я навчався в школі, іноді в нас були так звані відкриті уроки, коли на урок приходив хтось із начальства з районо. І деякі вчителі проводили репетиції цього уроку. Також учням казали певним чином одягнутися, не як завжди. Не думав, що в дорослому житті мені доведеться знову бачити цей маразм, але перед деякими перевірками тут у підрозділах відбувається те саме.
“Завтра перевірка з ТЦК, буде полковник такий-то, щоб форма одягу обов’язково була саме така. Ввечері сьогодні щоб усе було прибрано, ніде нічого зайвого, щоб усе аж блищало”.
Як завжди, полковник перевіряє чистоту, робить комусь зауваження, що штани неакуратно заправлені в берці, а хтось погано поголений. Перевіряє знання статей зі статуту.
А ще іноді вони зазирають всередину буржуйок, навіть улітку, щоб там було також чисто. Не дай Боже, якщо туди хтось викине кілька серветок і перевіряльник їх там побачить! Це ж головний обов’язок наших українських офіцерів, вони на це в академіях вчилися.
Навіть тепер, під час повномасштабного вторгнення, вони не дають якимось там бойовим діям відволікти їх від цих неймовірно важливих дрібниць під час перевірки тилових підрозділів.
Наявність чи відсутність БК на позиціях охорони, графік чергувань, алгоритм дій на випадок нападу чи заходу ДРГ — це не те, що цікавить полковників, які роз’їжджають із перевірками. Підрозділи на передовій їх також не цікавлять, а от написати великий звіт про те, скільки недоліків знайдено в тилу, — інша річ.
“Пиши більше”
У тилових підрозділах служать і мобілізовані, і контрактники. Раніше служили ще й строковики. Туди іноді переводять військових після поранень, але більша частина особового складу, за моїми спостереженнями, з 2022 року особливо не мінялася.
Солдати заповнюють журнали й звіти про дії, які існують лише на папері та які, відверто кажучи, нікому нафіг не потрібні, але згідно з якимись нормативами ще із совкових часів вони мали б бути проведені.
“Пиши більше, а то п***дять, що мало написано”, — кажуть командири.
Строковики
До квітня-травня 2024-го у тилових підрозділах були строковики, мобілізовані ще у 2022-му. Хтось із них демобілізувався, хтось залишився служити, підписавши контракт чи після мобілізації.
Я перетнувся з ними у підрозділі охорони й переконався, що строкова служба — це марнування свого життєвого часу (завжди так вважав). Ставши строковиком, ти буквально на скількись місяців свого життя стаєш безплатною робочою силою. Ну є зарплата 400 із чимось гривень, тебе годують і є де спати. Хоча їжа, якою тебе годують, за відгуками багатьох строковиків із різних частин, не завжди їстівна. Вони копають, будують, розвантажують і завантажують машини й фури, переставляють і пересортовують речі на складах.
До повномасштабного вторгнення в деяких підрозділах доволі регулярно відбувалися стрільби, приблизно раз на місяць-півтора. Перед тим був короткий інструктаж. У деяких крім стрільби раз на місяць були ще теоретичні навчання про те, які бувають види гранат, мін, танків тощо. У деяких підрозділах навіть регулярні фізичні вправи. Оце, власне, і все військове, що в них було.
Після вторгнення в переважній частині підрозділів стали проводити більше теоретичних навчань, але стрільби стали відбуватися ще рідше. Знову ж таки це не ситуація у всіх частинах по всій країні, це ситуація в тих підрозділах, у яких проходили строкову службу люди, з якими персонально перетинався я. Жодної статистичної достовірності.
Можливо, це мені так “пощастило”, і я зіткнувся з людьми з найгірших частин нашої країни, а в більшості інших строкова служба справді передбачала змістовне навчання та військову підготовку. Хотілося б у це вірити, але щось не віриться.
Совкові ритуали
У якийсь момент мені спало на думку, що такі підрозділи не лише не допомагають перемагати, а по факту заважають нам на шляху до перемоги, адже на їх утримання виділяються чималі кошти: зарплати й витрати солдатам та офіцерам, гроші на лікування, пізніше ще й на пенсії. Охорона об’єктів за статутом “Варти”, совкові ритуали з розводящими і доведення “політінформації” до особового складу — це все нікому не потрібні радянські рудименти, які виконують лише під час перевірок, але щодня заповнюють десятки папірців, що знову ж таки просто з’їдає робочі людино-години.
Усе це частина більшої проблеми — УПА (української паперової армії). Але якщо у випадку бойових підрозділів папірці відволікають і заважають власне воювати, то у випадку підрозділів охорони папірці — це суть їх існування.
