Україна колись самостійно забезпечувала себе та інших стратегічно важливим продуктом – сіллю, тепер переважно вибірково закуповує її за кордоном. Ціни на сіль у магазинах значно перевищують рівень до російського вторгнення.
Після втрати соляних шахт у Донбасі український ринок швидко наситився імпортною сіллю, але потреба в ній залишається високою. Люди реагують нервово на можливий дефіцит, особливо коли російські ЗМІ розповсюджують фейки щодо цього.
Соляний дефіцит, разом із дефіцитом пального, став однією з перших проблем, з якими українці стикнулися після початку війни. Зараз солі достатньо, але в Україні активно працюють над зменшенням залежності від імпорту та виробництвом власного продукту. Наприклад, на Закарпатті заявили про можливість значного збільшення виробництва, навіть здатність забезпечити всю країну сіллю. Також вже перевезли частину фахівців з Донбасу.
Доповідь ВВС розглядає, як Україна функціонує без відомої “Артемсолі”, визначає джерела імпортної солі та досліджує можливість самостійно забезпечити ринок власним продуктом у найближчому майбутньому.
Перед початком війни Україна практично повністю задовольняла свої потреби у солі та використовувалася як провідний експортер цього стратегічного продукту завдяки “Артемсолі” – одному з найбільших виробників солі в Європі. У 2017 році обсяги його запасів сягали 4,5 мільярда тонн кам’яної солі, а виробничі можливості дозволяли випускати 7 мільйонів тонн солі щорічно.
Декілька років до війни “Артемсіль” розпочав реформи, отримавши навіть дозвіл на туристичну діяльність, проводячи екскурсії та концерти в соляних копальнях. Обсяг солі був настільки великий, що вона використовувалася навіть у незвичних галузях, таких як виробництво соляних кімнат та косметики.
Протягом 2021 року “Артемсіль” виробив 1,9 мільйона тонн солі, і близько третини цієї кількості залишилося на внутрішньому ринку, а решта була експортована в 15 країн світу. На ринку також працювали кілька інших видобувних підприємств у Донецькій, Полтавській, Херсонській та Львівській областях, але їхні ресурси та обсяги видобутку значно відрізнялися від “Артемсолі”. Наприклад, запаси ТОВ “Слов’янська сіль”, також на Донеччині, оцінювали приблизно у 90 мільйонів тонн.
Під час російського вторгнення фронт швидко наближався до міста Соледар, де містила свою штаб-квартиру “Артемсоль” – велике підприємство, яке колись було одним із найбільших виробників солі в Європі.
Вже у перший місяць війни підприємство стало об’єктом обстрілів, а видобуток солі припинився в квітні. До травня 2022 року “Артемсоль” продовжувало виплачувати зарплату працівникам, але в червні діяльність підприємства було зупинено.
У результаті військових дій цехи підприємства постраждали від пожеж, обладнання було повністю зруйноване, а будівлі пошкоджені. Багато співробітників були змушені залишити свої домівки.
Район, де розташовані найбагатші соляні копальні – Бахмут та Соледар, перетворився на поле запеклої битви, що тривала пів року з липня 2022 року до січня 2023 року. З початку січня Збройні сили України повністю відступили з околиць Соледара після боїв, які називали “божевіллям”, залишивши під контролем російську окупацію міста та залізничну станцію під назвою Сіль. На сьогодні Соледар залишається під російською окупацією.
Після припинення діяльності основного виробника солі в Україні, яке забезпечувало приблизно 90% всього видобутку, ціни на цей продукт в країні стрімко зросли – з 9 до 90 гривень за кілограм.
Україна, колишній великий експортер солі, нині змушена ввозити цей продукт. Проте, при перших великих поставках імпортної солі, ціни почали зменшуватися.
Сіль від “Артемсолі” зникла з прилавків магазинів і знову з’явилася там, вже як своєрідний сувенір. Деякі рітейлери використовували непродані запаси, створюючи упаковки за допомогою проєкту UNITED24, прибуток від продажу яких був відданий на потреби української армії. Згодом було оголошено, що продаж лімітованої партії “Артемсолі” призвів до збору понад 1,6 мільйона доларів на придбання безпілотників для українських розвідників.
Зараз ринок солі, за словами експертки аграрного ринку Лариси Гук, стабільний завдяки імпортним поставкам, хоча ціни виявляються вищими порівняно із попереднім періодом, а також з’явилася більше морської солі.
“Імпортом ми закрили дефіцит. Схоже, що всі заспокоїлися, але ціни вже втричі вищі за попередні”, – зауважує експертка, вказуючи, що за цей період українські підприємці переключилися на новий вид діяльності.
“Багато дрібних виробників закуповують сіль оптом і перепаковують її. Так само, як із цукром, олією чи макаронами”.
Новий підхід також зайняли торговельні мережі, які власними упаковками додають прибутковості при реалізації гуртових продуктів.
Державна митна служба повідомляє, що протягом першого півріччя 2023 року Україна імпортувала понад 211 тисяч тонн солі на суму понад 46 мільйонів доларів. Частка солі в загальному обсязі імпорту підвищилася, але залишається невеликою – всього 0,15%.
У порівнянні, протягом 2022 року Україна імпортувала майже 440 тисяч тонн солі на суму 92 мільйони доларів.
Туреччина визначається як найбільший постачальник солі в Україну, забезпечуючи приблизно третину загального обсягу соляного імпорту. Крім того, сіль до України також постачається з Румунії та Єгипту.
Варто відзначити, що минулого року серед основних постачальників солі була також Польща, яка до початку війни виступала як один із головних покупців українського соляного експорту. Обсяг експорту солі до Польщі в 2021 році сягнув понад 700 тисяч тонн.
Скільки солі насправді потрібно Україні?
Коли йдеться про виробництво чи імпорт солі, важливо враховувати, що це стосується як харчової солі, використовуваної в галузі харчової промисловості, так і технічної солі, якою користуються в металургії, нафтопереробці, хімічній промисловості, виробництві паперу, скла, фарб та лаків.
Технічна сіль також застосовується для обробки доріг та злітних смуг, що важливо враховувати.
Необхідно також пам’ятати, що столова сіль використовується не лише на кухнях. У харчовій промисловості вона застосовується для консервації та виробництва широкого спектру продуктів – від кетчупів і майонезів до цукерок і тортів.
Після припинення діяльності “Артемсолі” і появи хвилювань через дефіцит солі на полицях магазинів, заступник міністра економіки Тарас Качка пояснив, що з загального обсягу виробництва підприємства у 2021 році, який становив 1,1 мільйона тонн, 907 тисяч тонн припадає на технічну сіль.
Важливо відзначити, що одним із найбільших покупців продукції “Артемсолі” був Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, який був знищений росіянами.
Ще одним значущим клієнтом був “Автодор”, який використовував значні обсяги солі для обробки доріг взимку. Проте літаки припинили польоти над Україною з закриттям неба з початком війни.
До початку війни внутрішні потреби України у технічній солі складали близько 907 тисяч тонн, а в харчовій – 450 тисяч тонн щорічно. Такий обсяг, плюс-мінус, виробляла компанія “Артемсіль”, за словами Ксенії Оринчак, виконавчої директорки Національної асоціації добувної промисловості України.
Проте очевидно, що тепер потреби в технічній солі значно скоротилися. “Азовсталь” і “Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча”, які зараз не контролюються Україною через війну, майже повністю зруйновані, що призвело до значного скорочення виробництва інших вітчизняних металургійних підприємств України, вказує Ксенія Оринчак.
Також варто враховувати зменшення населення України, нагадує Лариса Гук, внаслідок виїзду мільйонів українців за кордон та втрат через війну.
Змінюються не лише демографічні показники, а й харчові звички, зокрема, спостерігається перехід від кам’яної солі до морської. Таке явище можна спостерігати не лише у побуті, але й у промисловості, де морська сіль, зокрема груба, ефективно використовується – підтверджено досвідом господарок, що зацікавлені в індустріальному солінні.
“Звісно, завжди краще мати своє в усьому, особливо в галузі харчів. Це робить тебе більш гнучким у будь-яких обставинах. Відомий приклад – “золота” цибуля”, – додає аграрна експертка.
Але навіть при обмежених потребах у солі внутрішні резерви стає важко задовольнити виключно власними ресурсами.
Загальні запаси кам’яної солі в Україні оцінюються приблизно у 9 мільярдів тонн. Ці резерви розташовані на Донбасі, у Придніпровській низовині, на Закарпатті та Прикарпатті, а також у Криму. Однак через війну та російську окупацію доступні тільки запаси, видобуті на заході України.
Для того, щоб на ринку було більше вітчизняної солі та менше імпортної, крім наявності резервів, критично важливо швидко збільшувати обсяг видобутку.
На даний момент, єдиним вітчизняним виробником солі залишається Дрогобицька солеварня, яка ще навесні 2022 року розширила свої потужності до 55 тонн на місяць. Процес виробництва тут відрізняється: спочатку видобувають соляну руду, яку потім випаровують на дровах. Цей складний та витратний виробничий процес зумовлює вищу ціну на дрогобицьку сіль порівняно з артемівською. Очевидно, що ця сіль не може її повністю замінити.
Проте, протягом останніх шести місяців, із ще одного західного регіону України чути заяви про те, що сіль з цього регіону може не лише задовольнити внутрішні потреби, але й відновити експорт солі з України.
Чи може Закарпаття забезпечити Україну сіллю?
Закарпаття вже століттями славиться видобутком солі, історія якого сягає кінця 18 століття в епоху Австрійської імперії.
Промисловий видобуток солі на території селища Солотвино розпочався за радянських часів, а згодом там відкрили підземне алергологічне відділення. Люди спускалися на глибину близько 300 метрів, щоб відчути корисні властивості солоного повітря, яке допомагало при хворобах дихальних шляхів та астмі.
У 2007 році солотвинські шахти стали об’єктом підтоплення, що призвело до утворення карстових провалля. З того часу шахти припинили роботу, а селище отримало статус зони надзвичайної ситуації.
Останнім часом ландшафт змінився: колись провали стали глибокими солоними озерами. В серпні 2023 року Закарпатська обласна рада повідомила про 140 ділянок розвитку карстових провалля в Солотвині.
Місцева влада та президент Зеленський висловили упевненість, що Закарпаття може забезпечити Україну сіллю. Голова Закарпатської обласної влади Віктор Микита прогнозує, що протягом наступних років область зможе виробляти 100% технічної та харчової солі для всієї України.
Микита повідомляє, що пів року тому на Закарпатті розпочали видобуток технічної солі з нового родовища – Тереблянського. Також планується розширення потужностей видобутку та відновлення слави, яку колись мало Солотвинське сольове родовище та пов’язані з ним оздоровчі курорти.
“Головне – не повторити помилок. За радянських часів видобуток відбувався занадто великими темпами, тепер ми знаємо до чого це може призвести”, – наголосив Віктор Микита.
За його словами, у Солотвині нині знайшли роботу колишні співробітники “Артемсолі”, які тепер працюють цілими сім’ями. Відзначається, що за 40 кілометрів від Солотвина активно розробляється Тереблянське родовище, де видобуток технічної солі вже розпочався.
Голова Закарпатської обласної влади розповів, що сіль видобувається за допомогою спеціального технічного засобу, що нагадує комбайн. Цей комбайн бурить сіль та перекидає її на конвеєрну стрічку, яка витягує сіль на поверхню.
Родовище розробляє ТОВ “Катіон Інвест”, у якому працюють колишні співробітники “Артемсолі”. Директор підприємства, Сергій Кондратьєв, зазначив, що вони працюють разом із фахівцями з “Артемсолі”, і висловив переконання, що розробка Тереблянського родовища стане успішною.
“Наша тереблянська сіль в непереробленому вигляді підходить для технічних потреб, багато домішок, а відсоток натрію тут складає близько 90%, тоді як там 97-98%”, – додав Кондратьєв.
Щодо якості, він визнає, що зараз Тереблянська сіль поступається Артемсольській, проте вірить, що якість поліпшиться з часом. Тереблянське родовище має великі поклади якісної харчової солі, але для її видобутку потрібен час.
Зазначається, що якщо вдасться дійти до якісних покладів харчової солі, видобуток може розпочатися у другій половині 2024 року. Планується, що наприкінці 2024 року Закарпаття зможе забезпечити 50% потреб України в харчовій солі типу “екстра”. Віктор Микита висловив надію, що в 2025 році Тереблянське родовище забезпечить 100% потреб України в солі як технічної, так і харчової.
Запаси Тереблянського родовища сягають близько 500 мільйонів тонн технічної солі і близько ста мільйонів тонн харчової. Віктор Микита впевнений, що сіль можна розробляти “на десятиліття, на століття” і експортувати не лише на внутрішній ринок.
Проте влада визнає, що експорт солі з Закарпаття потребує вирішення логістичних питань, оскільки родовище віддалене від залізничних шляхів, а місцеві дороги не витримають великого транспортного потоку.
Чи існують альтернативи імпорту солі? Експерти висловлюють менш оптимістичний погляд на перспективи масового видобутку солі на Закарпатті та загалом на швидке зростання українського виробництва.
Директорка Національної асоціації видобувної промисловості Ксенія Оринчак вказує, щодо Солотвинського родовища відновити видобуток буде непросто. За її словами, необхідно будувати нову шахту або використовувати метод видобутку солі шляхом випарювання з ропи, що добувається зі спеціальних свердловин. Такі технічні рішення, хоч і можливі, є витратними і часомірними, що вимагає значних витрат. Отже, відновлення солевидобутку у Солотвино, якщо і відбудеться, буде тривати довго.
Також проблемними є інші родовища на заході України, зокрема Тереблянське, на яке розраховує влада Закарпаття. Всі необхідні процедури, експертизи та отримання спецдозволів, а також придбання обладнання і навчання працівників, зазначає Оринчак, займуть принаймні два роки.
Така ж ситуація спостерігається з Долинським родовищем на Івано-Франківщині. Верхньострутинське родовище стикається з ще складнішими труднощами, оскільки видобуток тут спричинив хвилю незадоволення та протестів у місцевого населення.
За думкою Ксенії Оринчак, швидкого зростання вітчизняного видобутку солі на потрібному рівні слід чекати не раніше найближчих років, тому імпорт солі, як харчової, так і технічної, залишиться актуальним.
