2 лютого християни східного обряду відзначають одне з найдавніших і найглибших за змістом церковних свят — Стрітення Господнє. Назва походить від слова «зустріч» і символізує важливу подію — першу зустріч Ісуса Христа зі світом та перехід від Старого Завіту до Нового.
Згідно з Євангелієм від Луки, на сороковий день після народження Марія та Йосиф принесли немовля Ісуса до Єрусалимського храму, щоб виконати приписаний законом обряд очищення. Там їх зустрів праведний Симеон — старець, який багато років чекав на пришестя Месії. За переказами, йому було відкрито, що він не помре, поки не побачить Спасителя.
Побачивши Ісуса, Симеон узяв Його на руки та виголосив пророчі слова: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм із миром». Ця молитва стала частиною богослужінь і щоденно звучить у храмах по всьому світу.
Поруч із ним перебувала пророчиця Анна, яка також упізнала в дитині майбутнього Спасителя. Саме тому Стрітення сприймається як символ духовної зустрічі людини з Богом і надії на спасіння.
У цей день у православних та греко-католицьких храмах проводять урочисті літургії. Особливе місце займає освячення свічок і води. Стрітенські свічки віряни зберігають удома протягом року та запалюють під час молитви, хвороби чи негоди, вірячи, що вони захищають оселю від зла та приносять Божу благодать.
Освячену воду також вважають цілющою. Нею кроплять житло, господарство, худобу, використовують для молитви за здоров’я та добробут родини.
Зі святом пов’язані й численні народні прикмети. Якщо 2 лютого сонячно та тепло — весна буде ранньою. Сильний вітер віщує негоду у березні, а якщо тварини ховаються — варто чекати похолодання.
У народі вважалося, що цього дня не слід виконувати важку фізичну роботу. Люди намагалися не вирушати в далеку дорогу, не рубати дерева, не прибирати та не шити, аби не накликати нещастя. Свято радили провести спокійно, у молитві та родинному колі.

