У 2024 році Київщина отримала від держави понад 79 мільйонів гривень на забезпечення житлом дітей-сиріт. Однак майже половина цих коштів так і залишилася невикористаною. Це — не просто статистика. Це конкретні діти, які досі не мають даху над головою, попри наявне фінансування.
З державного бюджету у вигляді субвенції гроші було спрямовано до 12 громад Київської області. Проте більш як половина цих громад узагалі не використала жодної копійки. П’ять з них навіть не розпочали процес реалізації. Лише близько 39 мільйонів було реально спрямовано на потреби, які мали бути вирішені повністю.
Провал системи став ще очевиднішим у 2025 році. Із понад 106 мільйонів гривень, передбачених на житло для дітей-сиріт у Київській області, за п’ять місяців використано лише 6 мільйонів. У місті Києві ситуація дещо краща, але також далека від норми. У 2024 році столиця мала понад 12 мільйонів гривень на ці потреби, але 3,6 мільйона залишилися неосвоєними. У 2025-му — майже половина перерахованих коштів ще не використана.
Чому так сталося? Причини — у повній неефективності місцевої влади, відсутності координації, небажанні брати на себе відповідальність. Йдеться не про нестачу грошей, а про нездатність органів влади виконувати свої прямі обов’язки.
Права дітей-сиріт на житло гарантовані законом, але на практиці вони стають жертвами бюрократії. Доки громади зволікають з розподілом коштів, десятки дітей залишаються в інтернатах, тимчасових оселях або взагалі без визначеного місця проживання.
Це — кричуще порушення не тільки соціальної справедливості, а й базових прав дитини. Якщо держава не зможе гарантувати елементарне — дах над головою — то всі інші гарантії стають порожніми словами.
Субвенції мають працювати, а не зникати у звітах і планах. Кожна гривня, не витрачена на житло для дитини-сироти — це втрачене дитинство, втрачене майбутнє.
