Мобілізаційна політика уряду України продовжує викликати гостру критику, зокрема серед економічних експертів. Один з провідних аналітиків, Олексій Кущ, зазначає, що урядові ініціативи, що спрямовані на мобілізацію, не тільки є непослідовними, але й посилюють економічні проблеми, зокрема, сприяють тінізації ринку праці.
Дивна заява Шмигаля про те, що 98% повісток надсилають людям, які не працевлаштовані і не платять податки. Адже, це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.
Але мене вражає ось що.
Спершу уряд посилив транзакційне навантаження на бізнес, взявши на нього відповідальність за мобілізаційні процедури: вручення повісток, доставку співробітників у ТЦК. Це закономірно призвело до масового звільнення людей з офіційного місця роботи і переведення їх у тінь (з припиненням нарахування податків на зарплату, яку почали платити в конвертах).
Кількість таких людей загалом по країні становила сотні тисяч.
Тепер прем’єр говорить про те, що повістки розсилають тим, хто офіційно не працевлаштований….
Тобто уряд спершу загнав людей у тінь, а тепер пробує їх звідти “дістати” за допомогою повісток.
А навіщо було змушувати бізнес модерувати вручення повісток? Це ж не радянські державні підприємства.
Декомунізація у нас пройшла лише у вигляді знесення пам’ятників, але не в умах чиновників та їхньому ставленні до людей. Людей і бізнес досі розглядають як “ресурс”, яким потрібно “управляти”. Моделі соціального діалогу, людиноцентричної політики у нас досі — зі сфери фантастики.
Наприклад, бізнесу потрібно пам’ятники ставити за те, що в такій ситуації він зберігає робочі місця і платить податки. А не навантажувати його не властивими йому функціями, і до того ж протиприродними.
Тому що якщо бізнесу потрібен співробітник, він переведе його в тінь, але збереже.
Тому всі дії уряду в цьому плані — це моторошне шарахання з боку в бік.
То максимально натиснути на офіційний ринок праці, то на тіньовий.
В уряді взагалі розуміють, що вони роблять?
