The New York Times публікує матеріал про українських жінок, які почали працювати на шахтах і в інших важких умовах, де до війни традиційно працювали чоловіки.
На одній із шахт Донбасу під час війни мобілізували тисячу чоловіків — п’яту частину всього колективу. Щоб частково компенсувати їхню відсутність, на роботу було набрано близько 330 жінок.
Одна з них — 21-річна дівчина на прізвище Яцина, яка ще півтора року тому працювала нянею. Її зацікавила висока зарплата і перспектива пенсії. Але в кінцевому підсумку їй сподобалась і сама робота, і тепер вона хоче стати електромеханіком.
На шахті «Покровська» кранівницею працює 30-річна Валентина Коротаєва, колишня продавщиця з Покровська. Вона втратила роботу, коли ракета впала поряд з магазином. Оператором конвеєра працює колишній дитячий психолог Юлія Коба.
Шахта стала можливістю для десятків тисяч людей отримати стабільну роботу в умовах розореної війною економіки. Декілька жінок зазначили, що робота на шахті стала способом взяти участь у військових діях, підтримуючи українську економіку, поки чоловіки воюють на фронті.
Жінки розповідають, що спочатку у чоловіків-колег були гендерні стереотипи, але з часом вони зрозуміли, що жінки можуть виконувати цю роботу так само добре, як і чоловіки.
Крім того, багато українок стали водіями вантажівок або автобусів, зварювальниками на сталеливарних заводах і складськими робітниками. Тисячі добровільно вступили в армію.
Однак цього недостатньо, щоб покрити величезний дефіцит робочої сили через війну.
Водночас українські роботодавці кажуть, що жінки неохоче беруться за важкі «чоловічі» роботи, оскільки в Україні є безліч пропозицій «жіночої» роботи з непоганою оплатою. Крім того, жінкам немає перешкод виїжджати за кордон і знаходити там роботу, що багато хто й робить.
Як результат, в Україні формується дефіцит на ринку праці не лише по «чоловічих», а й по «жіночих» спеціальностях.