Після шести років повільного та фактично безрезультатного розгляду здавалося, що резонансна справа проти колишнього мера Харкова Михайла Добкіна за так званою «кооперативною схемою» остаточно зійшла нанівець. У березні 2024 року Дзержинський районний суд Харкова, а згодом і Харківський апеляційний суд закрили кримінальне провадження, пославшись на сплив 15-річного строку притягнення до відповідальності, адже інкриміновані події стосувалися 2008–2009 років.
Однак 15 грудня 2025 року Верховний Суд поставив у цій історії не крапку, а радше кому. Касаційна інстанція скасувала рішення судів нижчих інстанцій і направила справу на повторний розгляд, визнавши її закриття незаконним.
Верховний Суд погодився з аргументами прокуратури, що момент закінчення злочину був визначений неправильно. За позицією обвинувачення, злочин вважається завершеним не в момент ухвалення рішень міськрадою, а тоді, коли відбулося фактичне незаконне заволодіння землею — тобто після оформлення державних актів. У цій справі це сталося 18 серпня 2010 року. Відповідно, строк давності, за розрахунками прокуратури, спливав лише 18 серпня 2025 року, а отже, закриття провадження у 2024 році було передчасним.
Ця справа стала наочним прикладом того, як кримінальні процеси можуть роками затягуватися, використовуючи прогалини й формалізм процесуального законодавства. Іронія ситуації полягає в тому, що навіть після рішення Верховного Суду часу для реального завершення розгляду та винесення вироку майже не залишилося.
Суть так званої «кооперативної схеми», реалізованої за каденції Добкіна, була доволі простою. У Харкові створювали обслуговуючі кооперативи з формулюванням «житлово-будівельний» у назві, що дозволяло безоплатно отримувати у власність значні масиви міської землі під забудову. При цьому такі кооперативи не відповідали вимогам чинного на той момент Житлового кодексу УРСР: їхні члени не перебували на квартирному обліку, не потребували поліпшення житлових умов, а самі кооперативи часто створювалися буквально за кілька днів до ухвалення рішень про виділення землі.
У результаті, за даними слідства, лише у 2008 році, коли Михайло Добкін обіймав посаду міського голови, а Геннадій Кернес був секретарем Харківської міськради, було незаконно передано щонайменше 650 гектарів міської землі. Орієнтовна вартість цих ділянок оцінюється у 4–6 млрд гривень. Кернес, який як секретар ради був ключовою особою у винесенні земельних питань на сесію, до суду вже не дійшов — обвинувальний акт розглядали без нього.
Попри те, що Верховний Суд фактично дав справі друге дихання, більшість експертів сходяться на думці, що це рішення навряд чи змінить фінал. Найімовірніше, процес знову завершиться закриттям провадження через сплив строків давності. У підсумку справа проти Добкіна ризикує залишитися ще одним хрестоматійним прикладом того, як масштабні корупційні епізоди в Україні роками розчиняються між судами, слідством і процесуальними дедлайнами, так і не доходячи до вироку.
