На Сумщині поряд з російським кордоном ситуація стає все пекельнішою. Більшість населених пунктів страждають від масованих обстрілів. Влада закликає місцевих негайно евакуюватись.
Втім їхати хочуть не всі. Ніна Скоркіна спочатку відмовлялась залишати домівку, але коли скрізь довкола лунали вибухи, поліцейські вивезли 87-річну жінку.
Інших літніх і немічних мешканців в одному із сіл переносять на ковдрах через міст, уже пошкоджений авіаударами.
І поки Володимир Путін святкує наступні шість років свого президентства й обіцяє продовжити велику війну проти України, атаки на її північному прикордонні різко посилились.
За словами Володимира Зеленського, тільки з початку березня росіяни скинули на громади Сумщини майже 200 керованих бомб.
“Наші прикордонні села російська армія намагається просто спалити до руїн”, – заявив український президент.
Поліція і працівники ДСНС вже врятували сотні людей у прикордонній Сумщині, перемістивши їх у безпечніші місця вглиб України.
Багато з них – мешканці Великої Писарівки – селища за п’ять кілометрів від кордону, а також навколишніх сіл
Ніна Макаренко розповіла, що залишила вже зруйновану домівку.
“Порозбивали наші хати. Нема вже нічого”.
Все, що Ніна взяла з собою, – трохи одягу і домашнє варення.
До війни вона регулярно їздила до Росії на закупи. А тепер росіяни обстрілюють її дім.
“Це страшне. І вдень гатять, і вночі гатять”.
Автобус везе людей до невеликого міста Охтирка, де місцева влада облаштувала у дитячому садочку й школі тимчасовий притулок.
Тут затишно, з дітьми працюють психологи, багато посмішок і сміху.
Але на розставлених у класі розкладачках нерухомо й розгублено сидять літні жінки. Вони втратили все, що мали й у що вірили.
Перше, що я чую, коли заходжу в кімнату, це заклик про більшу допомогу українським воїнам.
“Дайте їм зброю, щоб вибити росіян. Це наше основне прохання! – каже Валентина. – Їхні літаки скидають на нас бомби, а нам їх нічим збивати!”
Наступний спалах її гніву стосується Володимира Путіна, який розв’язав цю війну і щойно переобрався на п’ятий термін.
“Путін – наш ворог! Сказав, що знищить Україну! – пристрасно виголошує Тетяна й висміює тріумфальне переобрання російського лідера. – Він сам себе обрав!”
“Що ми йому зробили? Скільки людей вбито, скільки закатовано, скільки руки-ноги втратили. І за що?”
Поки Тетяна говорить, поруч із нею нестримно ридає її літня мати. Озираючись, я розумію, що майже всі в кімнаті плачуть.
Чимало людей виїхало з прикордонних територій Сумщини з літа минулого року, коли влада оголосила там евакуацію через небезпеку.
Зараз лишатися там практично неможливо. На кадрах, знятих рятувальними командами поліції, видно вулиці, де будинки перетворилися на руїну.
Однією з можливих причин серйозного загострення на Сумщині називають посилення українських обстрілів Бєлгорода – російського прикордонного міста, розташованого за 80 км від Харкова.
Нещодавно Володимир Путін пообіцяв відповісти на обстріл Бєлгородської області, ігноруючи, втім, той факт, що вже два роки російські ракети безжально б’ють по українських будинках й цивільній інфраструктурі.
У мера Охтирки – інша теорія ескалації.
“Я розумію, що ворог хоче зробити якусь сіру зону, в яку б не могла заходити техніка і в яку б не могли вільно переміщуватися великими групами люди”, – припускає Павло Кузьменко.
Ми зустрілися з ним в міській бібліотеці, оскільки російський авіаудар зруйнував будівлю міської ради, де був його кабінет.
“Вздовж усього нашого кордону ворог планомірно створює зону, куди українці не зможуть ступити”, – вважає мер.
Посилення обстрілів Сумщини також пов’язують із рейдами російських добровольчих формувань на територію Росії (Курської і Бєлгородської областей).
Ці сили, ймовірно, хотіли показати, що Путін втратив контроль над своїм кордоном. Саме тоді, за словами місцевих, росіяни почали активно бомбити Велику Писарівку.
“Вибухи не припинялися ні на секунду”, – каже Тетяна і додає, що життя в селищі перетворилося на “пекло”.
АВТОР ФОТО,НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ Підпис до фото, Цілі вулиці у прикордонних селах зруйновано російськими бомбами
До складу російських добровольчих угруповань входять різні люди: від представників правих сил до Сибірського батальйону, сформованого з корінних народів РФ. Їх об’єднує переконання, що тільки збройний опір може змінити Росію і повалити Путіна.
Чисельність й військова ефективність цих сил, які базуються в Україні й користуються підтримкою української військової розвідки, – залишаються чітко неясними.
У четвер на пресконференції у Києві представник одного з угруповань заявив, що їхні рейди до прикордонних з Україною областей Росії зв’язали “кремлівську військову машину”, зірвавши плани нового наступу на Україну.
Втім, мої власні джерела припускають, що галасу тут може бути не менше, ніж реальних дій.
Коли ж я запитала, чи вартують їхні досягнення того, щоб нищили українські села, інший представник російських добровольців сказав, “шкода”, що цивільні страждають. І додав: боротьба з таким ворогом, як Росія, “без жертв і руйнувань” неможлива.
Люди тікають не лише від обстрілів.
На Сумщині діє єдиний пункт пропуску на кордоні з Росією.
Щодня цим маршрутом користуються десятки людей, які повертаються з тимчасово окупованих територій.
Зоя Випирайло та її чоловік Михайло добирались сюди три дні. У їхньому селі на Херсонщині зараз повно російських солдатів.
“Їх багато. Селяться в будинках. Селяться в полях. Їхній транспорт рухається туди-сюди. А нам тривожно”, – зізналася Зоя, коли нарешті дісталась приймального пункту.
Вона каже, що життя в умовах окупації дуже змінило її: “У мене не було бажання, не було сил. Ми морально вбиті”.
Тому вони з Михайлом усе покинули. Передали сусідові будинок, у якому прожили 53 роки, залишили качок, курей і собак.
“Ми хочемо, щоб вся Херсонщина була під Україною. Дійсно хочемо. Але ми вже зневірилися”, — тихо й стомлено каже мені Зоя.
Щоб дістатись України, пенсіонерам довелося тягти свої сумки через двокілометрову нейтральну смугу.
АВТОР ФОТО,BBC Підпис до фото, Після трьох днів в дорозі Зоя нарешті може сказати сину по телефону, що вона в безпеці
Громадська організація “Плурітон” відвозить людей від кордону до приймального центру, де їм дають можливість подзвонити рідним, організовують квитки для подальшої подорожі, пригощають чаєм та гарячим обідом.
У тому ж місці ті, хто приїхали, також проходять перевірку документів.
“Коли я дивлюся на цих людей, я згадую себе”, – каже керівниця організації Катерина Арісой.
Вона й сама не так давно залишила свій дім у Бахмуті, а нині допомагає іншим переселенцям. “Я не можу знайти слів, щоб пояснити, що їхнє колишнє життя, на жаль, вже ніколи не повернеться,” – каже вона.
“Коли ми їхали сюди, я почала плакати. Я вдихнула свіже повітря, наше українське повітря”, — каже пенсіонерка Зоя тихо, але виразно.
Два останні роки її змушували відмовитися від власної ідентичності. А на останніх президентських виборах РФ – проголосувати за Володимира Путіна.
“Ми – українці. Ми хочемо, щоб наша країна процвітала. Щоб наші діти й онуки жили у мирі”, — каже Зоя і починає плакати.
“Вибачте. Це дуже важко”.
Поступово вона усвідомлює, що тепер вільна. Але Україна, на жаль, поки що так і не наблизилась до миру.
