На деяких важливих предметах, таких як безпілотники, які змінили спосіб ведення війни, Україна вже виробляє 90 відсотків того, що їй потрібно, заявив Михайло Федоров, міністр цифрової трансформації, на конференції минулого місяця.
Серед цих предметів – безпілотні літальні апарати далекого польоту, які завдали ударів по нафтових об’єктах у глибині Росії останніми тижнями, а також морські безпілотники, які завдали серйозної шкоди Чорноморському флоту Росії та допомогли відновити морські шляхи для експорту українського зерна. Україна також створює власні міномети та артилерійські снаряди радянського зразка калібру 122 і 152 мм.
Українські оборонні компанії також намагаються задовольнити найбільшу потребу військових, створюючи власні 155-міліметрові снаряди за стандартом НАТО, необхідні для артилерійських систем, що постачаються західними сторонами України.
Цих снарядів на фронті вкрай не вистачає, але офіційний представник державного оборонного підприємства «Укроборонпром» сказав, що виробництво почнеться не раніше «другої половини цього року». Чиновник, який говорив на умовах анонімності через делікатність питань національної безпеки, не надав додаткових подробиць.
Але президент Володимир Зеленський заявив, що вітчизняне виробництво є ключовим для того, щоб Україна могла забезпечити свою обороноздатність.
«Це вихід», — сказав Зеленський Associated Press у грудні, обговорюючи надію на те, що Україна зможе повністю розвинути свою збройову промисловість. За його словами, якщо ці прагнення будуть реалізовані, російські плани «дестабілізації, експансії та окупації України припинять».
Незважаючи на те, що в Україні є виробничі потужності та певна сировина, особливо сталь, військові зараз терміново потребують зброї.
«На жаль, можу сказати, що без допомоги наших західних партнерів, наших друзів, у тому числі зі Сполучених Штатів, ми не зможемо повною мірою забезпечити потреби Збройних Сил України», – сказав заступник генерального директора Максим Полив’яний. «Українська Бронетехника», найбільший приватний виробник зброї в країні.
Після розпаду Радянського Союзу зброєва промисловість в Україні фактично розпалася. Роки безгосподарності та корупції в поєднанні з тим фактом, що велика частина промисловості була зосереджена на російських покупцях, означали, що Україні довелося шукати за кордоном все, від куль до винищувачів.
Україна також здала свій ядерний арсенал в обмін на гарантії, в тому числі з боку Росії, щодо дотримання територіального суверенітету країни.
Зараз, після більш ніж двох років повномасштабної війни, Україні потрібне все: від основних засобів, таких як кулі, до складної зброї, такої як ракетні системи великої дальності, винищувачі та бомбардувальники.
На горизонті видно зброю. Міністр стратегічної промисловості України Олександр Камишин заявив минулого місяця, що Україна розгорнула ракету місцевого виробництва з дальністю понад 400 миль. Подробиць він не повідомив. За словами офіційних осіб, також розробляються системи протиповітряної оборони з високоточними ракетами, подібними до передової системи наземних ракет (NASAMS) виробництва США та Норвегії.
Але високотехнологічні системи, які потрібні Україні для відсічі російським загарбникам, ще дуже далекі від виробництва в Україні. «Щоб освоїти таке виробництво, щоб таке виробництво побудувати, потрібні десятиліття», — сказав Полив’яний, який також є директором Національної асоціації оборонно-промислового комплексу України, до якої входять понад 50 приватних підрядників.
Останніми тижнями українські війська втратили позиції на сході, оскільки вони борються зі зменшенням кількості снарядів, куль і навіть солдатів. І незабаром ситуація може значно погіршитися. Розвідка США спрогнозувала, що Україна може залишитися без ракет ППО до кінця місяця.
Поки Білий дім працює над тим, щоб через Конгрес отримати 60 мільярдів доларів допомоги, для України з’явилися проблиски надії.
Минулого тижня Європейський Союз схвалив військовий пакет на 5 мільярдів доларів, а адміністрація Байдена оголосила, що надішле 300 мільйонів доларів допомоги, що стало можливим завдяки «неочікуваній економії коштів» у контрактах Пентагону для України. І чеська ініціатива сподівається розпочати надсилання близько 800 000 снарядів у найближчі тижні.
Проте все це поки що далеко не відповідає потребам країни.
Українські чиновники кажуть, що не можуть оприлюднити точні цифри свого виробництва через міркування безпеки. Але перелік обмежень — від відсутності належного фінансування до пошуку достатньої кількості пороху — заважає українській промисловості нарощувати виробництво.
«Нашого держбюджету не вистачає», – заявив голова Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Верховної Ради України Олександр Завітневич.
Здатність України фінансувати внутрішнє виробництво зброї обмежена інвестиційним капіталом, який вона може виділити, оскільки фінансова підтримка Заходу зазвичай спрямовується на невійськові витрати. Цього року Україна витратить близько 5 мільярдів доларів на виробництво внутрішньої зброї, кажуть чиновники, але всі погоджуються, що цього недостатньо.
«Головний оборонний ресурс – це гроші», – сказав Завітневич.
Підвищення податків є політично ризикованим, якщо не економічно недоцільним, враховуючи, що економіка країни вже живе, оскільки значна частина працездатного населення живе за кордоном, воює на війні або безробітна.
Українські чиновники виступають за використання деяких із заморожених Заходом активів російського Центрального банку на суму близько 300 мільярдів доларів. У п’ятницю канцлер Німеччини Олаф Шольц вперше заявив, що підтримує цю ідею.
Але навіть якщо гроші знайдуться, Україна має протистояти світовій нестачі вибухонебезпечних хімікатів.
Вузькі місця в ланцюзі поставок і різке зростання міжнародного попиту, частково спричинене війнами в Україні та секторі Газа, призвели до виснаження запасів пороху та ракетного палива. В Україні це призвело до періодичних зупинок виробництва, зазначив Полив’яний з “Української бронетехніки”.
«Ми дійдемо до того етапу, коли скільки знайдемо пороху, стільки й боєприпасів виготовимо», – сказав представник «Укроборонпрому».
Методи закупівель українського уряду також заважають виробництву, кажуть оборонні підрядники, оскільки багато міністерств підписують контракти, а єдиної системи немає.
«Дурне запитання кожного разу, коли ми отримуємо від різних міністерств: «Скільки ви можете виробити цього місяця?», — сказав Артем В’юнник, керівник компанії Athlon Avia, яка виробляє «Фурію», головний український розвідувальний дрон для виявлення артилерії. «Вони повинні розуміти, що виробництво так не працює».
До війни Athlon випускав 100 безпілотників на рік, сказав Віюнник. Зараз це 150 на місяць. Але контракти вимагають місяців планування закупівлі сировини.
Віюнник сказав, що дає чиновникам таку ж відповідь — він не може збільшити видобуток одразу, але може побудувати більше наступного року з підготовкою. «Я можу це зробити, але розкажіть мені про це прямо зараз», — сказав він.
Українські чиновники кажуть, що вони спрощують процес під керівництвом Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил.
Україна також співпрацює із західними компаніями, такими як німецька Rheinmetall, британська BAE Systems і турецька Baykar. Минулого місяця Rheinmetall домовився про спільне підприємство з виробництва 155-мм снарядів і пороху.
Зрештою, Зеленський сподівається отримати дешеві кредити та ліцензії на виробництво та ремонт американської зброї.
Оскільки Україна нарощує виробництво зброї, Росія почала атакувати збройові заводи. Багато ракет перехоплено, але, як повідомляється, кілька знайшли свою ціль.
Україна не розголошує, коли фабрика потрапила під удар. Нещодавню поїздку журналістів Washington Post на завод з виробництва мінометів Ukrainian Armour двічі переривали авіаційні сигнали. Однак поблизу не було помічено жодних російських ракет чи вибухових безпілотників.
“Українська броня” та інші фірми перенесли частину виробництва за межі України, сказав Полив’яний.
В якості захисного заходу компанії розбивають етапи виробництва або дублюють їх і розміщують у різних місцях. Деякі критичні процеси відбуваються під землею. Все це зменшує вихід.
В’юнник з Athlon Avia сказав, що він розділив свою діяльність у Києві та переніс частину до Львова на заході України. Після вибухового страху у Львові він розділив виробництво і там. “Це знижує нашу ефективність”, – сказав він. «Але ми повинні це зробити, тому що якщо ми цього не зробимо, у нас можуть виникнути великі проблеми».
