Керівник Дослідницької служби Верховної Ради Леся Ваолевська оприлюднила парламентське дослідження, у якому комплексно проаналізовано правове регулювання статусу «політично значущої особи» (ПЗО) в Україні та підходи до застосування посиленого фінансового моніторингу до таких осіб, членів їхніх сімей і пов’язаних осіб. Документ порівнює національну практику з рекомендаціями FATF, нормами ЄС і прикладами країн, серед яких Австралія, Велика Британія, Франція, Канада, Сінгапур, Швейцарія і ОАЕ.
Згідно з дослідженням, українське регулювання вимагає від банків і фінансових установ застосовувати посилений моніторинг щодо ПЗО: перевіряти джерела походження статків клієнта, отримувати погодження керівництва на операції від 400 тис. грн і проводити постійний аналіз ризиків. Статус ПЗО поширюється не лише на самих посадовців, а й на близьких родичів — дружину, дітей, батьків — та пов’язаних осіб, до яких відносять бенефіціарів компаній або ділових партнерів.
Дослідження підкреслює, що після припинення публічних функцій посилену увагу зберігають ще щонайменше 12 місяців, причому оцінка залишкових ризиків враховує рівень впливу особи та її зв’язки з країнами, що мають високі ризики відмивання коштів. Якщо ризики визнають низькими, статус і пов’язані з ним заходи можуть бути зняті раніше. Така модель відповідає принципу «ризик-орієнтованого підходу», проте в інших державах терміни і критерії відрізняються.
Порівняльний огляд у документі показує значну різнорідність підходів у світі: Велика Британія застосовує ризик-орієнтований підхід без фіксованого строку моніторингу; Франція вимагає посиленого контролю щонайменше 12 місяців після відставки; Канада розділяє підхід за походженням — для іноземних ПЗО контроль може бути довічним, для національних — 5 років; Сінгапур також практикує ризик-орієнтованість без фіксованого строку; Швейцарія передбачає мінімум 10 років нагляду; ОАЕ — мінімум 3 роки. Учасники дослідження звертають увагу, що ці варіації відображають різну оцінку ризиків, історичний і правовий контекст кожної країни та рівень розвитку фінансової інфраструктури.
Документ також порівнює українські норми з Європейським законодавством, зокрема Директивою 2015/849 та пізнішими рекомендаціями ЄС, які визначають широкий перелік посад, що підпадають під режим ПЗО (глави держав, урядовці, депутати, судді, посли тощо). У 2023 році ЄС опублікував додатковні орієнтири щодо переліку посад для країн-членів, і дослідження зазначає, що українські правила адаптують ці підходи в рамках Угоди про асоціацію.
Практичні наслідки для банків йтих клієнтів очевидні: необхідність розширених процедур KYC (know your customer), більш жорсткої перевірки бенефіціарів, введення внутрішніх лімітів для схвалення великих операцій та постійне моніторингу транзакцій. Банки мають не лише виявляти підозрілі операції, а й документувати оцінку ризиків і вживати заходів згідно з внутрішніми політиками та національними регуляторними вимогами.
У дослідженні також піднімається питання ефективності практичної реалізації: відсутність єдиних підходів до строків моніторингу, відмінності в визначенні «пов’язаних осіб» та складності встановлення реальних бенефіціарів ускладнюють роботу як банків, так і контролюючих органів. Автори звертають увагу на потребу у вдосконаленні механізмів обміну інформацією між державними реєстрами, фінансовими установами та правоохоронними органами для швидшого виявлення аномалій та кореляції ризиків.
Ключовий висновок дослідження — щоб відповідати стандартам FATF і кращим міжнародним практикам, Україні варто забезпечити чіткі процедурні правила для застосування посиленого моніторингу, визначити прозорі критерії для встановлення строків нагляду та посилити інструменти контролю за деклараціями й джерелами доходів ПЗО. Це також передбачає підвищення спроможності банків у частині аналітики ризиків і кращу координацію між регуляторами.
