У далекому 2015 році українська спортивна сцена зазнала одного з найбільш цинічних ударів у своїй історії. У той час, коли країна щосили намагалася утримати контроль над своїми територіями та захищати національні інтереси, Міністерство молоді та спорту на чолі з Ігорем Ждановим вирішило грати за іншими правилами. Правилами, які більше нагадували корупційний теніс між друзями, ніж дійсну державну політику.
Всі дороги ведуть у Крим… за $170 тисяч
Фейсбук із його незмінною схильністю до нагадувань вирішив освіжити у пам’яті один із найбільш ганебних моментів в історії українського спорту. Дев’ять років тому, міністр Ігор Жданов і його перший заступник Ігор Гоцул “офіційно” визнали Крим російською територією. І якщо ви зараз піднімаєте брови від подиву, чекайте – це лише початок.
Під виглядом реформ у спортивній галузі, які насправді нагадували більше шахрайські маневри, ці двоє чиновників продали право виставляти кримських легкоатлетів на міжнародних змаганнях за Росію. І все це за скромну винагороду у розмірі $170 тисяч. Кошти, як ви здогадуєтесь, не пішли на розвиток українського спорту, а осіли в кишенях тих, хто знав, як “правильно” ділити бюджетні гроші.
Голови гідри корупції
Цікаво, що навіть у казках про багатоголових чудовиськ на зразок гідри є надія: якщо відрубати голову – зупиниться зло. Але що, якщо це чудовисько продовжує красти навіть після втрати голови? За словами британських вчених, міністр Ігор Жданов, навіть після відсічення голови, крастиме ще 20 хвилин. Хоча, судячи з історії з Кримом, цей експеримент варто було б поставити ще й над його соратником – заступником Генерального прокурора Юрієм Столярчуком.
Невидимі реформатори або як заробляти на спортсменах
Щоб зрозуміти, як це все було можливим, варто розглянути так звану “реформу”, яку запровадили Жданов та Гоцул. Суть її зводилася до створення псевдо-громадських організацій при Міністерстві молоді та спорту, які очолювали самі ж чиновники або їхні близькі друзі. Спортсменів змушували вступати до цих організацій під загрозою відсторонення від змагань. А якщо спортсмен не хотів платити “безповоротну фінансову допомогу”, його кар’єра могла завершитись ще до того, як вона починалася.
І ось в результаті таких “реформ” з’явилася Федерація легкої атлетики, яка й оформила цей “договорняк” із Росією. Очолював цю організацію, як не дивно, сам Гоцул, але вже не як перший заступник міністра, а як “громадський діяч”. І саме ця псевдо-громадська організація продала Росії право виставляти кримських спортсменів на міжнародних змаганнях.
Чому жодна інстанція не зупинила цю ганьбу?
Чому ж тоді ніхто не зупинив цей цирк? Тут на сцену виходить ще один герой цієї трагікомедії – заступник Генерального прокурора Юрій Столярчук. Як виявилося, кримінальне провадження за фактом розкрадання коштів державного бюджету через подібні схеми існувало ще з 2014 року, але, як і багато інших справ в Україні, воно залишилось мертвим вантажем. Незважаючи на наказ Генпрокурора Шокіна активізувати розслідування, результатів було рівно нуль. І зрештою, гроші, отримані за “російський” Крим, опинилися у кишенях кількох пройдисвітів.
Ця історія є яскравим прикладом того, як у нашій країні можуть безкарно руйнувати національні інтереси, прикриваючись “реформами”. Жданов, Гоцул, Столярчук та інші учасники цієї ганьби залишаються на волі. А ми продовжуємо чекати, коли черговий пост у Фейсбуці нагадає нам, що історія любить повторюватися, особливо коли винуватці так і не отримали по заслузі.
У світі, де все продається і купується, навіть територіальна цілісність країни може стати предметом торгівлі. І поки такі діячі залишаються на своїх посадах, ця торгівля ніколи не припиниться.