Свято Івана Купала — одне з найтаємничіших і найяскравіших у традиційному українському календарі. Воно вшановує єднання двох потужних стихій — вогню й води, які символізують очищення, оновлення та відродження. Відзначається Івана Купала у період літнього сонцестояння, коли природа перебуває у розквіті, а за народними повір’ями, відкриваються двері у світ змін і чудес.
Одна з центральних традицій — ритуали очищення. Люди перестрибують через велике купальське вогнище, уявно спалюючи все погане, що накопичилося за рік. Після цього відправляються купатися у річці чи озері — щоб змити втому, тривоги та зарядитися новою енергією. У деяких місцевостях ще й п’ють джерельну воду — вірять, що вона цілюща саме в ніч на Купала.
Не менш знаковий обряд — плетіння вінків із польових квітів. Дівчата пускають їх на воду, щоб дізнатись про майбутнє: якщо вінок пливе рівно — кохання буде взаємним, якщо тоне — варто бути обережною.
Цієї ночі також збирають цілющі трави — вважається, що саме 6–7 липня вони набувають особливої сили. Їх сушать і зберігають як оберіг на весь рік.
Окрема частина купальської магії — пошуки міфічного цвіту папороті, який з’являється лише раз на рік і приносить щастя тому, хто його знайде. Хоча ніхто ще не бачив цієї квітки, сама ідея пошуку виконує символічну роль — прагнення до внутрішнього відкриття і змін.
Завершується свято співами, танцями й нічними забавами біля вогнища. Це не просто розваги — це відчуття єдності, глибокого зв’язку з природою та спільнотою.
І хоча у сучасному світі багато цих звичаїв втратили магічний зміст, Івана Купала залишається днем відновлення душевного балансу, коли ми, як і наші предки, звертаємося до сили природи, аби очистити серце й почати новий цикл життя.
