За 10 місяців 2025 року правоохоронні органи відкрили в Україні понад 161 тисячу кримінальних проваджень за самовільне залишення військової частини. Це у чотири рази більше, ніж за аналогічний період минулого року. Водночас до суду доходить лише незначна частина таких справ.
За інформацією аналітиків, у січні–жовтні 2025 року в Україні зафіксовано 161 461 провадження за статтею 407 Кримінального кодексу — самовільне залишення військової частини або місця служби. Для порівняння: ще три роки тому така кількість справ накопичувалася протягом усього року, а зараз подібний обсяг реєструють менш ніж за два тижні.
Щомісяця правоохоронці фіксують майже 16 тисяч нових проваджень про так звану «самоволку». У 2024 році цей показник становив близько 5 тисяч на місяць, у 2023-му — близько 1,5 тисячі, а у 2022 році за весь рік зареєстрували лише 6 тисяч таких справ. Таким чином, за два роки навантаження на систему правосуддя в частині воєнних злочинів різко зросло.
Попри рекордну кількість відкритих проваджень, підозру отримали тільки 9,3 тисячі військовослужбовців — це приблизно 6% від усіх зареєстрованих справ. До суду дійшли лише 5% проваджень. Для порівняння, у 2022 році кожна п’ята справа за самовільне залишення частини доходила до розгляду в суді. Це свідчить про істотний розрив між кількістю реєстрацій і реальним процесуальним рухом справ.
Юристи пояснюють: на практиці значна частина проваджень залишається на стадії досудового розслідування через брак слідчих, складність збору доказів у прифронтових районах та постійні ротації особового складу. Частина військових повертається до підрозділів, частина — зникає з поля зору правоохоронців, а окремі епізоди «висять» у реєстрі, не доходячи до підозри.
Разом з тим законодавство передбачає жорстку відповідальність за такі дії. Самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Це одна з найсуворіших санкцій у блоці статей, що стосуються військових злочинів.
Експерти наголошують: різке збільшення кількості справ за «самоволку» є сигналом не лише для силового блоку, а й для політичного керівництва. Фактично статистика фіксує масштабну втому армії, психологічні та соціальні проблеми військових, а також недоліки в системі ротацій і забезпечення. Водночас слабка доведеність справ до суду ставить питання про реальну спроможність держави не лише карати, а й упорядковувати ситуацію в армії системно, а не тільки через кримінальні провадження.
Юристи та правозахисники закликають поєднувати кримінальну відповідальність за самовільне залишення служби з реформами військового управління, розширенням програм психологічної допомоги та прозорішими правилами ротацій. Інакше статистика «самоволок» продовжить зростати, а суди не встигатимуть розглядати навіть невелику частку зареєстрованих проваджень.

