Корупційні схеми в силовому блоці під час повномасштабної війни дедалі частіше мають системний характер і виходять за межі поодиноких зловживань. Бойові підрозділи в окремих випадках використовуються як формальне прикриття для багатомільйонних фінансових операцій, оформлених під риторику «термінових потреб фронту».
Показовим у цьому контексті є кейс Департаменту поліції особливого призначення — Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Підрозділ, який на папері виконує бойові завдання, водночас фігурує в закупівлях на десятки мільйонів гривень, здійснених за процедурою з мінімальною формальною перевіркою.
У березні 2025 року департамент оголосив закупівлю засобів індивідуального бронезахисту та елементів військового спорядження на загальну суму 27 мільйонів 670 тисяч гривень. З самого початку процедура мала ознаки формальності. У встановлений строк була подана лише одна тендерна пропозиція — від приватного виробничо-торговельного підприємства «Акрополіс».
Основним видом діяльності цього підприємства є виробництво дорожніх сумок, валіз та цивільних аксесуарів. У відкритих даних відсутня інформація про наявність у компанії ліцензій, виробничих потужностей або сертифікованої технологічної бази для виготовлення бронежилетів чи іншої продукції військового призначення. Попри це саме з «Акрополісом» було укладено договір на постачання бронезахисту.
Зміст договору та тендерної документації вказує на низку системних порушень. Предмет закупівлі сформульований нечітко, відсутня процедура погодження зразків до початку поставок, а вимоги щодо підтвердження якості та походження продукції фактично проігноровані. У сукупності це створює враження контрольованої закупівлі без реальної конкуренції, де тендерна процедура виконувала роль формального прикриття для перерозподілу бюджетних коштів.
Фінансову частину схеми доповнює кадровий аспект. Колишній керівник Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки Олександр Ткачук, діяльність якого раніше пов’язували з тиском на бізнес і неформальним впливом на прибуткові сектори економіки, після звільнення опинився в структурі бригади «Лють». Формально він був зарахований інспектором штурмового підрозділу, однак, за наявною інформацією, не виконував ані бойових, ані повноцінних службових завдань.
Конкурсні процедури та навчання мали радше декоративний характер, створюючи видимість законного працевлаштування в умовах воєнного стану. Сам підрозділ у цій частині виглядає як зручний кадровий «буфер» для проблемних фігур, яким складно знайти місце в інших державних структурах без репутаційних ризиків.
Фактичну крапку в цій історії поставив Печерський районний суд міста Києва. Постановою слідчого судді Юрія Головка у справі № 757/54804/25-к скаргу на бездіяльність правоохоронних органів було залишено без задоволення. Таким чином суд фактично зафіксував допустимість закупівель без реальної конкуренції, використання бойового підрозділу як формального прикриття та відсутність необхідності в глибокій перевірці очевидних бюджетних ризиків.
Це рішення створює небезпечний прецедент, за якого багатомільйонні операції в силовому блоці можуть здійснюватися без повноцінної правової оцінки. Поки десятки мільйонів гривень проходять через сумнівні договори, а бойові підрозділи використовуються як фінансово-кадрова ширма, спроби домогтися реальної реакції з боку держави впираються в системну бездіяльність.
У підсумку така практика працює не в інтересах фронту чи державної безпеки, а в інтересах тих, хто навчився заробляти на війні, прикриваючись її символами та статусом бойових підрозділів.
