У сучасному світі, де смартфони і миттєві месенджери стали невід’ємною частиною повсякденного життя, пейджери можуть здаватися архаїзмом. Проте журналіст Максим Войтенко виявив, що в Україні цей девайс все ще має своє місце, зокрема в медичних установах та деяких інших сферах.
Зацікавився нинішньою історією питання з пейджерами, де їх ще використовують. В Україні я востаннє їх бачив на початку нульових.
І на тому ж початку нульових я гордо ходив із транком — це зв’язок по рації для комерційних абонентів. За допомогою рації в редакції спокійно слухали міліцію і швидку, випрошував я її собі на походи на важливі заходи зі словами: “Треба буде терміново новину передати”. Хоча мобільний телефон на той момент у мене вже був — він сам розмірами і антеною нагадував рацію. Але транк був ще більшим, це хороший понт у ті роки, ще він викликав зубовний скрегіт у співробітників СБУ і міліції. А ось пейджери…
Погуглив і дізнався, що пейджери досі використовують у тих галузях, із яких вони й починали в шістдесятих, коли ще не було мобільного зв’язку для всіх.
В Україні продаються спеціальні пейджери для співробітників медустанов, коштують вони на сайті близько 13 тисяч гривень. З їхньою допомогою розсилають повідомлення співробітникам по всьому лікарняному комплексу. Щось із серії “Зайдіть у 13-ту палату і врятуйте хворого”.
Передавач, найімовірніше, стоїть у самій клініці.
Плюсом пейджерів для медиків називають те, що вони, на відміну від мобільних, завдяки технології, не наводять перешкод на дороге медичне обладнання і не заважають йому працювати.
А ще на початку нульових у США продавали таку річ, як твейджери — це до пейджера прикрутили клавіатуру та передавач — так можна було відповідати на повідомлення.