Україна опинилася на межі критичної точки в своєму розвитку, і подальші події можуть мати серйозні наслідки для її майбутнього. В історії країни настає момент, який волонтер Геннадій Друзенко називає “Рубіконом”, що може закінчитися катастрофою. За його словами, ситуація в країні загострюється через втрату зв’язку між владою та суспільством, що підвищує ризик внутрішнього колапсу.
ПРИМАРА КОЛАПСУ
Мені вже доводилося писати: якщо цю війну судилося виграти одній зі сторін, то вона буде виграна не на полі бою, як Друга світова, а через внутрішній колапс державності ворога, як Перша, коли Російська, Німецька, Османська та Австро-Угорська імперії розпалися зсередини, хоча й під тиском подій на фронті.
Українська влада, яка все більше втрачає зворотній звʼязок із суспільством, ризикує піти тим самим шляхом. Ставка на політику fait accompli у відносинах із нашими західними партнерами, внутрішні інтриги, в яких загрузла владна верхівка, надмірна концентрація влади в одних руках, провал стратегічних комунікацій і критичний брак стримувань та противаг у владній конструкції може закінчитися катастрофою.
Те, що нині відбувається в командуванні ЗСУ, Кабміні, НБУ, НАБУ тощо, свідчить, що конституційний суверен і єдине джерело влади, тобто український народ, втратив будь-який вплив на її дії. Влада навіть не намагається прокомунікувати чи пояснити зміну “більш ніж половини чисельності” уряду, звільнення з посади командувача Повітряних сил ЗСУ, сенс утримання плацдарму на Курщині, якщо ми ризикуємо вже у вересні втратити Покровськ. Водночас НБУ, занурений у суперприбуткові схеми з ОВДП замість фінансування армії, вирішив, що найактуальнішою проблемою України на сьогодні є заміна копійок на шаги. ТЦК своєю корупцією та масовим постачанням на фронт абсолютно демотивованих “триденних солдатів” (їх так називає мій знайомий комбат, бо виживають вони у шанцях в середньому три дні) тільки докидає дров до вогню народного обурення…
Ну, а історія про те, як Семен Юрійович посварився з Гізо Тристановичем і до чого тут Шабунін, стала просто апогеєм антикорупційного карго-культу, яким безбожно користується зграйка пройдисвітів. Що, в принципі, не заважає НАБУ активно витрачати бюджетні кошти на нові авто та інші витребеньки, про які бойові частини навіть мріяти не можуть…
Все це тільки накопичує в народі питання, на які влада не те, що не намагається дати відповідь — вона їх і чути не хоче. Типова мантра тирана — просто довіртеся мені: “I alone can fix it”, за сумнозвісним виразом Дональда Трампа. І ця мантра працює доти, доки тирану таланить. Доки Прага, Варшава, Брюссель і Париж швидко падають до ніг фюрера. Але коли трапляється Сталінград, просто довіряти стає все важче. Хочеться чути аргументи, а не тільки запевнення “I alone can fix it”…
Питання до української влади наростають, наче сніжна куля. І просто вірити у зірку “найвеличнішого лідера сучасності” стає все важче.
Чи є шанс на відновлення чесного діалогу між владою та народом, який і несе на собі усі тягарі війни? Чи дочекаємося ми не щоденних поточних звітів стомленого чоловіка, а щирої розмови лідера і нації на кшталт рузвельтових “Бесід у каміна”? Сумніваюсь. Чи це шлях до катастрофи? Ймовірно…
Але не забуваймо, що колапс Російської імперії породив Леніна, а колапс Османської імперії — Ататюрка, які відродили свої держави фактично з попелу. Це тільки у нашого сусіда-агресора: “Говорим Россия — подразумеваем Путин, говорим Путин — подразумеваем Россия”. Україна тому й не Росія, що Україна можлива і без Кучми, і без Ющенка, і без Януковича, і без Порошенка, і без Зеленського також.
Поки Рубікон не перейдено, ще є час побачити у власних громадянах партнерів, а не ресурс. Почати говорити з ними, а не до них. Навчитися пояснювати й аргументувати свої вчинки, а не просто закликати довіритися лідеру — мовляв, ніхто, окрім нього, не здатний виграти цю війну. І нарешті повернути у геть розбалансовану систему державного управління стримування та противаги.
В іншому разі… Втім, чекати залишилось недовго. Сподіваємося на краще – готуємося до гіршого.
Як зоря над стернею,
Як Христос в небесах,
Як на свято свободи
Під прем’єром фугас,
Знайте, іроди, вішайтесь, юди —
Зажди Україна буде!
