Український “приватний кордон” несе загрозу державній небезпеці

На третьому році повномасштабної війни з Росією значна частина українських земель біля кордону і досі перебуває в руках бізнесменів та місцевих мешканців. Десятиліттями чиновники заявляли, що розв’язують цю проблему, але до цього часу територія прикордоння повністю так і не належить державі. Навіть більше – після вторгнення Росії проблема “приватного кордону” заграла новими барвами.

Річ у тім, що в лютому-березні 2024 року українська влада активно взялася за будівництво оборонних фортифікацій з боку Росії та Білорусі. Здавалося б, під час війни необхідність таких робіт є аксіомою. Але нові реалії оголили стару проблему – наявність приватних земель вздовж українських кордонів.

За даними ВВС Україна, у березні власники земель одного з населених пунктів Рівненщини вийшли до групи, яка зводила фортифікації, і ультимативно заявили: “Ми цього не допустимо, будемо стояти живим щитом!”.

Розлюченим мешканцям намагалися пояснити, що загроза повторного вторгнення з Білорусі не зникла і треба готуватися. Але конкретно в цій ситуації логічні аргументи не спрацювали. “Будемо їх зустрічати з білими прапорами”, – такою була відповідь землевласників.

Військові та представники місцевих влад, з якими ми поспілкувалися, не виключають загострення таких конфліктів, особливо напередодні посівної. А все тому, що в Україні вже десятки років не вирішується питання повернення державі стратегічно важливих оборонних земель біля кордону.

Що таке “приватний кордон”

Протяжність сухопутного українського кордону – 5368 кілометрів. Майже 2 тисячі кілометрів – з Росією, ще понад тисячу – з Білоруссю. До прикордонних земель відносять ще й землі шириною 30 – 50 метрів уздовж кордону, а біля кордону з Росією та Білоруссю – шириною до 2 кілометрів.

Але так сталося, що велика частина цих земель в попередні роки опинилися у приватній власності. В інтернеті можна знайти багато повідомлень про те, як місцева влада прикордонних регіонів безоплатно передавала ці землі в приватні руки.

Це відбувалося практично за всіх урядів і президентів. Якісь рішення згодом оскаржували, на якісь – закривали очі, але поступово проблема “приватного кордону” набула загальнодержавного характеру. І з цією ситуацією Україна увійшла у повномасштабну війну з Росією.

Річ у тім, що попри сільськогосподарське призначення цих земель, їхні власники не завжди займалися там городництвом. Часто на цих територіях організовували умови для контрабанди та нелегальної міграції – цей “бізнес” приносив більші гроші, ніж сільське господарство.

“На практиці ці приватні ділянки – це величезна проблема, бо власники земель мали змогу організувати власні коридори для незаконної діяльності – нелегальної міграції і контрабанди”, – розповідає нам прикордонник Сергій на умовах анонімності (ім’я змінено).

Дехто ставив на кордоні навіть свою охорону, мав власну приватну службу безпеки і спостережні вишки. У розмові з нами Сергій одразу згадує гучну історію майже десятирічної давнини з “приватним кордоном” на Закарпатті.

Найгучніші скандали

У 2015 році країну збурила інформація про те, що на Закарпатті вздовж кордону з Угорщиною повноцінно функціонує “приватний кордон”, на якому не лише окрема від держави охорона та інженерні споруди, а діють окремі правила, які не мають нічого спільного з українським законом.

Земельні ділянки на лінії кордону загальною довжиною близько 150 км (для порівняння – протяжність кордону з Угорщиною 137 кілометрів) були оформлені на різних власників як землі сільськогосподарського призначення. Звичайно, на них ніхто не сіяв кукурудзу – це були пункти перетримки контрабанди. Починаючи від цигарок, зброї та наркотиків – закінчуючи нелегальними мігрантами.

Українські прикордонники не мали доступу до цих ділянок. “Приватники там встановили спостережні вишки, де діяла практично паралельна силова структура, яка працювала не на державу, а на власника земель. Часто там відбувалися конфлікти з прикордонниками, або самі ж прикордонники за хабарі починали працювати на них”, – розповідає прикордонник Сергій.

І хоча всі ті ділянки належали офіційно різним людям, але це “велике господарство” правоохоронці приписували Аттілі Горвату на прізвисько “Докі”. Його називали “королем контрабанди” і підозрювали у контролі за нелегальними потоками з Закарпаття до Угорщини.

У листопаді 2017 року українські силовики організували проти нього грандіозну спецоперацію.

“Докі” затримували ефектно – з вертольотами, озброєним спецназом і публічністю в українських ЗМІ. Щодо нього почали кримінальне розслідування, а у 2019 році справу передали в суд, хоча Аттіла Горват так і не опинився за ґратами. У квітні 2020 року він загинув у ДТП – розбився на трасі Київ–Чоп під Рівним. Землі, які контролював “Докі”, повернули державі.

Ще один скандал стосується “приватного кордону” на протилежній частині України – на Харківщині. Тут контроль за територіями біля КПП “Гоптівка” в Дергачівському районі приписують бізнесмену, колишньому начальнику управління внутрішньої безпеки Державної прикордонної служби Вадиму Слюсарєву.

Низка ЗМІ називали Слюсарєва “тіньовим куратором” штабу президента Володимира Зеленського на Харківщині, а також повідомляли, що теперішні його фірми фігурували у розслідуваннях щодо контрабанди. І хоча бізнесмен досі не є навіть членом партії “Слуга народу”, він справді з’являвся на спільних заходах команди Зеленського у Харкові під час передвиборчої кампанії.

Так, під час другого туру президентських виборів 21 квітня 2019 року на той час керівник харківської “Слуги народу”, а сьогодні вже нардеп Павло Сушко опублікував пост зі словами подяки: “Це лише мала частина команди Харківського штабу Володимира Зеленського! Дякую нашій великій Зе!Команді!”. Під цим постом він запостив групове фото команди – на ньому на задньому фоні є чоловік з двома піднятими руками. Це і є Вадим Слюсарєв.

Володимир Зеленський ще у 2019 році заявив журналістам, що зі Слюсарєвим не спілкується, однак визнав, що той справді допомагає Павлу Сушку у Харкові. Чим саме – президент не уточнив. “Він допомагає Паші (Павло Сушко – Ред.). Пашу я дуже добре знаю. Паша – це наше обличчя”, – сказав Зеленський у відповідь на запитання журналіста “Радіо свобода”.

У 2021 році видання Kyiv Post та Проєкт з розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP), посилаючись на декларації румунської митниці, що опинилися в руках журналістів, повідомили, що фірми, власником яких згодом став Слюсарєв, тривалий час займались контрабандою китайських сигарет в країни Євросоюзу. За даними журналістів, дві українські компанії – ТОВ Duty Free Odesa та ТОВ Travel Retail Ukraine, – співвласником яких є Слюсарєв, імпортували в Україну цигарки китайського бренду Regina.

Правоохоронці займалися цією справою, та факту причетності самого Слюсарєва до незаконних дій слідство так і не встановило.

Сам Слюсарєв всі ці звинувачення на свою адресу заперечує. Він подав позов проти журналістів і наприкінці минулого року виграв у цій справі. Суд першої інстанції визнав інформацію стосовно причетності Слюсарєва до контрабанди недостовірною. Журналісти-автори цього розслідування нам повідомили, що подали апеляцію, розгляд якої досі триває.

Що стосується прикордонних земель, то Слюсарєв не заперечує, що має такі ділянки. Його адвокатка Олена Бардіна повідомила ВВС Україна, що її клієнт справді є власником земель біля державного кордону на Харківщині. Дві його фірми (ТОВ “Фронтера” та ТОВ “Тієра”) володіють територією в Дергачівському районі, які використовувались для господарської діяльності.

Але, наголошує юристка, з початком повномасштабної війни вказані земельні ділянки опинилися фактично в епіцентрі бойових дій, заклади, що там розміщувались, зруйновані, а власник – Вадим Слюсарєв – доступу до них не має.

А ще Слюсарєв наполягає, що держава не зверталась до нього щодо передачі цих ділянок.

Олена Бардіна запевняє: жодні державні органи, зокрема і прикордонна служба, не звертались до власників земель щодо цих прикордонних територій. “У разі наявності такої потреби компанії не матимуть жодних заперечень та готові забезпечувати зі свого боку будь-яке необхідне сприяння державі”, – повідомила юристка.

Всю інформацію в ЗМІ про причетність Слюсарєва до контрабанди його юристка називає недостовірною. Так само як і його участь в діяльності політичної партії “Слуга народу” або тісні взаємини з чинним керівництвом прикордонної служби.

“У 2015 році Вадим Слюсарєв завершив службу в Державній прикордонній службі України і з того часу займається виключно підприємницькою діяльність. Він не є публічною особою, не дотичний до будь-яких політичних чи громадських організацій та ініціатив”.

Скільки земель у приватних руках

Сьогодні проблема “приватного кордону” набуває ще гострішого значення – триває повномасштабне вторгнення Росії, а отже виклики на кордоні лише зросли. Плюс – після літнього контрнаступу, який не дав очікуваних результатів, українська влада затіяла масштабне будівництво оборонних споруд у прикордонні, зокрема на півночі і сході, щоб зірвати можливі агресивні плани Росії.

На зведення якісних бетонних систем фортифікацій та інженерних загороджень у 2024 році уряд виділив 20 млрд гривень. До цих робіт залучили всі регіони країни, в них беруть участь як цивільні, так і військові структури.

Ще до повномасштабного вторгнення, у серпні 2021 року РНБО на своєму засіданні доручила Кабміну провести інвентаризацію земель вздовж кордону та передати їх у постійне користування прикордонникам. Власникам цих ділянок мали запропонувати продати землі державі, а у випадку незгоди – примусово вилучити. Але, за нашими даними, з того часу фактично нічого не змінилося.

У Державній прикордонній службі нам розповіли, що станом на березень 2024 року, необхідно відвести понад 23 тисячі гектарів землі біля кордону. Але виконано цю роботу лише на 25%.

Досі у приватній власності перебуває понад 7 тисяч гектарів – це як площа міста Черкаси. Ще 6 тисяч гектарів – землі комунальної власності. Їх треба відчужити для того, аби розмістити прикордонну та інженерну інфраструктуру. З них на кордон з Росією та Білоруссю припадає суттєва частка – 4,4 тисячі гектарів.

Як пояснюють прикордонники, викупом ділянок мали б займатись обласні адміністрації, але з початку великої війни вони це не робили.

“Відповідно до листів обласних військових адміністрацій, заходи з викупу та примусового відчуження земельних ділянок у 2022 році не проводилися у зв’язку із широкомасштабною збройною агресією РФ проти України та відсутністю фінансування з державного бюджету України”, – повідомили ВВС у відомстві. Не велися ці роботи і у 2023 році.

Там визнають, що найскладніша ситуація саме з приватними землями на кордоні. “Найбільшим непростим питанням залишаються ділянки, що перебувають в приватній власності, оскільки це обмежує можливість їх використання в інтересах охорони і захисту державного кордону”, – пояснює речник прикордонного відомства Андрій Демченко.

За його словами, на приватній землі без дозволу власника неможливо встановлювати інженерні загородження та споруди, прокладати дороги для прикордонних нарядів, розміщувати засоби контролю та спостереження.

По деяких ділянках досі тривають суди, прокуратура намагається повернути державі раніше незаконно приватизовані землі.

Окремо ведеться робота щодо передачі прикордонникам земель природно-заповідного фонду – це трохи більше 2 тисяч гектарів. Вилучення цих ділянок – теж складний бюрократичний процес, до якого залучаються центральні органи влади.

Що з цим робити

Крапку у цій “вічній” проблемі мав би поставити закон, ухвалений 24 лютого 2023 року. Його внесли 40 депутатів Ради на чолі з колишнім прикордонником Східного управління, а нині депутатом від “Слуги народу” Юрієм Здебським. Їхня ініціатива була проста і максимально ефективна в теорії – на час війни землю для потреб прикордонників можна забирати без дозволу землекористувачів.

Здавалося б, українські прикордонники отримали в свою руки всі необхідні інструменти, щоб нарешті взяти під контроль прикордонні землі шириною 2 км на сході та півночі (на кордоні з Росією і Білоруссю) та 30-50 м – на заході. Але на практиці виявилося не все так легко.

“Цим законом ми закрили кордон”, – запевняє ВВС Здебський. Він впевнений, що після скасування воєнного стану приватні землі повернуться своїм власникам. “Закінчиться війна – віддадуть їм ці території, зариють окопи і будуть собі там садити все, що хочуть”.

Але самі люди не завжди готові чекати. Особливо – з настанням весняної посівної.

Один з офіцерів ЗСУ, що контролює процес облаштування ліній оборони на півночі, каже, що місцеві жителі невдоволені. Великих конфліктів поки вдається уникати, але не кожен погоджується з тим, що саме на його ділянці має бути викопаний окоп чи встановлений ДОТ (довготривала оборонна точка).

“Облаштуванням займаються зазвичай цивільні підрядники. Але оскільки зараз зводяться нові лінії фортифікацій, то це питання постане найближчим часом, коли люди будуть городи і поля засівати. Мені самому цікаво, як це вирішиться”, – розповідає нам військовий.

Місцева влада запевняє, що примусове вилучення земель ще опрацьовують. “Це питання потребує часткового врегулювання, над цим зараз всі відповідні служби працюють. Але це не заважає будувати фортифікації на Чернігівщині сьогодні”, – сказав ВВС очільник Чернігівської обласної військової адміністрації В’ячеслав Чаус.

“На сьогодні будівництво фортифікаційних споруд виконується за планом і перешкод з боку населення і бізнесу немає”, – наголошує він.

Але ми з’ясували, що не скрізь ситуація спокійна. За даними ВВС Україна, в деяких регіонах вже зафіксовані випадки суперечок власників земельних ділянок з військовослужбовцями, які зводять оборонні фортифікації. Люди погрожують виходити на акції протесту через те, що на їхніх землях держава будує інженерні споруди.

Наші джерела в правоохоронних структурах стверджують, що з “особливо незговірливими” землевласниками вже працює прокуратура. За деякими даними, вона отримала непублічну вказівку від влади активізувати це питання ще наприкінці минулого року.

І хоча влада публічно не заявляла про активізацію цієї роботи, але останнім часом новини про вилучення прикордонних земель стали все частіше з’являтися на сайтах регіональних прокуратур.

Наприклад, Харківська обласна прокуратура повідомила 11 березня, що через суд домоглася повернення до держвласності 24,3 гектара, а 14 березня – ще 16 гектарів земель, розташованих вздовж україно-російського кордону.

Про аналогічні рішення повідомляли також Чернігівська і Сумська прокуратури.

Україна не готувалася до вторгнення Росії, а тому не дбала про серйозне облаштування своїх кордонів, вважають в опозиції.

Депутатка “Європейської солідарності”, член комітету з нацбезпеки Ірина Фріз каже: “Загрози очевидні й відсутність фортифікацій по всій лінії кордону несе не лише безпековий ризик, а й здатна завдати шкоду національній безпеці”.

За її словами, не всі мешканці прикордоння ставляться до ситуації з розумінням і готові віддати свої землі державі, тому потрібні рішучі дії влади. Вона категорично відкинула пояснення уряду, що позбутися “приватного кордону” заважає війна та відсутність фінансування.

“Наголошу, що президента Зеленського наші партнери попереджали задовго до початку вторгнення, а перші предметні розмови про реальну загрозу почалися ще за рік. Але, тим не менш, навіть маючи всю повноту влади в країні, команда Зеленського не здійснила належну підготовку фортифікаційних споруд на найбільш вразливих напрямках. Це коштувало нам багатьох життів цивільних та військових”.

Владу закликають взяти на себе відповідальність і вирішити це питання. Повномасштабне вторгнення Росії триває вже третій рік, і сьогодні є законодавчі механізми для повернення приватних земель державі. Питання тільки в тому, чи є на це політична воля.