На вихідних у Києві спалахнув черговий скандал: була знесена історична садиба Зеленських. Мер столиці Віталій Кличко назвав це “цинічною провокацією” і зазначив, що міська адміністрація за кілька днів до інциденту подала до Мінкульту документи для захисту будівлі і надання їй статусу пам’ятки.
“Активісти приходять під будівлю мерії, мовляв, “Кличко зніс пам’ятку”. Але чому обурені демонстранти не йдуть і не ставлять питань парламенту, який вже понад п’ять років не ухвалив поданий містом законопроєкт, щоб столиця мала важелі впливу на недобросовісних власників старовинних будівель?” — заявив Кличко.
У свою чергу, в.о. міністра культури Ростислав Карандєєв звинуватив у всьому столичну владу, заявивши, що саме вона неналежно працює на цьому напрямку.
Однак знесення садиби Зеленських піднімає набагато ширшу проблему захисту культурної спадщини в Україні.
Захист культурної спадщини є однією зі складових національної безпеки і збереження національної ідентичності, особливо в умовах агресії з боку Росії. Ворог намагається знищити історію України, а тому захист пам’яток є важливою частиною цієї боротьби. Однак весною цього року з’явився наказ Мінкульту, який позбавив громадян права самостійно ініціювати захист культурної спадщини.
Раніше ключову роль у процесі захисту пам’яток відігравала громадськість. Наприклад, у випадку зі знесенням будівлі “Квіти України” кияни змогли оперативно захистити її, домігшись надання статусу пам’ятки. Це стало можливим завдяки старим правилам, які діяли на той момент.
Наразі ж, згідно з новим наказом, профільні громадські організації більше не можуть самостійно готувати документацію для внесення об’єкта до Переліку. Вони повинні звернутися до відповідного органу охорони культурної спадщини, що значно ускладнює процес. Також було встановлено 10 робочих днів для розгляду заявки, але підстави для відмови у внесенні до Переліку не визначені чітко, що дає можливість чиновникам блокувати ініціативи громадськості.
Нові процедури несуть значні корупційні ризики. Відтепер рішення про надання статусу об’єкта культурної спадщини приймається колегіальною Консультаційною радою, що позбавляє відповідальності окремих чиновників. Відсутність прозорості в роботі цих рад та можливість маніпулювання цінністю об’єктів підсилюють ризики корупції.
Крім того, новий Порядок був ухвалений з порушеннями процедур консультацій з громадськістю. Мінкульт не проводив обов’язкових консультацій перед виданням наказу, що є порушенням Державної антикорупційної програми.
Зміни в процедурі внесення об’єктів до Переліку значно ускладнили захист культурної спадщини. Відтепер, якщо на рівні державних адміністрацій буде заблоковано внесення будівлі до Переліку, звернутися до Мінкульту вже не можна. Це повертає нас до старих часів, коли подібні рішення приймалися закрито і без участі громадськості.
Такі зміни значно ускладнюють можливість захисту культурної спадщини і можуть призвести до її знищення. Єдиним шляхом вирішення цієї проблеми є забезпечення прозорості процесу та залучення незалежних експертів до оцінки цінності об’єктів культурної спадщини.