Рік 2023-го в Україні завершується під тінню невиконаних сподівань, супроводжуючись тривожними передчуттями наступного року. Поміж них виділяється невдача українського контрнаступу, але також варто відзначити ряд менш помітних, але значущих перемог Збройних Сил України (ЗСУ) на полі бою. Ці успіхи стали особливо цінними, враховуючи їх досягнення в умовах відсутності переваги в повітрі та техніці.
На початку 2023 року Україна входила в рік з витоками обмеженого оптимізму, спричиненого успішними операціями зі звільнення Харківщини і Херсона. Військово-політичне керівництво України та її західні союзники розпочали анонсувати великий контрнаступ і детально описувати плани з викидання окупаційних військ.
Однак реальність виявилась більш жорсткою, коли наступ ЗСУ на південному фронті врізався у могутні оборонні лінії російських сил. Події ще більше ускладнило техногенне лихо – підрив дамби Каховської ГЕС. За експертною думкою, цей інцидент можливо був спрямований на заваду просуванню українських військ і вчинений російськими військовими.
Протягом року активних бойових дій жодна зі сторін не зуміла прорвати оборонні лінії противника. Відзначаючи це, головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний був змушений оголосити перехід до “позиційної війни” наприкінці осені.
Проте за цей рік обидві сторони можуть зарахувати собі не менше ніж три вдалих та стільки ж неудачних операцій на фронті.
Перемоги України
-
- Розблокування Чорного моря: Операція з блокування територіальних вод в Чорному морі, розпочата Російською Федерацією за декілька тижнів до повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, призвела до серйозних труднощів. Порти та кораблі, як торговельні, так і військові, постраждали від російських ракет та безпілотників, призводячи до зупинення морського експорту, зокрема зерна, з України. У липні 2022 року вдалося розблокувати Чорне море, створивши “безпечний коридор” за посередництва ООН і Туреччини. Але ця угода тривала лише рік, і в липні 2023 російська влада вирішила вийти з неї, загрожуючи атакувати усі кораблі, що направлятимуться в українські порти. Україна вирішила впоратися з цією загрозою самостійно. Морські дрони завдали удачних ударів по російським кораблям і ракетному штабу Чорноморського флоту в Севастополі, змушуючи Кремль зменшити свої амбіції в цьому регіоні. Наприкінці року стали очевидні позитивні результати цих заходів. З супутникових знімків, представлених у грудні, видно, що більшість кораблів Росії, здатних нести ракети “Калібр”, була евакуйована з Криму до Новоросійська. Це дозволило розблокувати морський експорт України. За чотири місяці цим безпечним коридором пройшли 302 кораблі, експортуючи приблизно 10 тонн продукції. Хоча ці показники ще не досягли довоєнного рівня, вони свідчать про кінцевий завершення “тотального домінування російського флоту” в Чорному морі, як підкреслив президент Зеленський.
- Поразка російських військ під Вугледаром та звільнення Роботиного і Кліщіївки: В останні дні січня і на початку лютого російська армія, реагуючи на болючі втрати на Харківщині та Херсонщині, розпочала енергійні наступальні операції. Незважаючи на успішні дії біля Бахмуту і Соледару, на південному заході Донеччини, неподалік від містечка Вугледар, російські війська зазнали важкої поразки. Українські сили, сфокусовані в самому населеному пункті, знищили декілька танкових колон противника. Російські війська, головним чином складаючись з морської піхоти Тихоокеанського флоту, намагалися прорватися до міста через відкриту місцевість, але стали жертвами вогню Збройних Сил України або потрапляли на мінні поля. У січні морпіхи РФ зазнали значних втрат і звернулися із заявою про великі втрати до губернатора Приморського краю, де базується 155-та бригада. Перед весною російські атаки втратили свою силу, а Україна, за словами The New York Times, виборола “найбільшу танкову битву” в цьому конфлікті. Ще дві важливі перемоги Збройних Сил України отримано в ході контрнаступу. В Запорізькій та Донецькій областях вдалося зупинити Времіївський виступ противника поблизу Великої Новосілки та прорвати першу лінію оборонних укріплень росіян поблизу Роботиного. Незважаючи на те, що ці операції вимагали значних зусиль і ресурсів ЗСУ, не дозволяючи розширити успіх на окуповані Бердянськ і Мелітополь, вдалося звільнити села Кліщіївка і Андріївка поблизу Бахмуту. Російські війська опинилися у складному становищі, загрожуючи втратити логістичні шляхи між Бахмутом і Горлівкою. Наприкінці року російські війська вирішили перейти в наступ на цих напрямках, спробуючи збалансувати скромні, але важливі успіхи українського контрнаступу.
- Стійкість плацдарму на Херсонщині: У середині листопада українська влада підтвердила довгочекані новини, які вже котилися в російських та українських соцмережах – Збройні Сили України успішно захопили плацдарм на лівому березі Херсонської області. Інформація про те, що українські військові періодично перетинали Дніпро та створювали позиції на окупованому росіянами березі, вже не раз з’являлася. Проте, це здебільшого виглядало як короткочасні диверсійні або розвідувальні операції. Створення такого тактичного плацдарму – це крок на зовсім інший рівень. Форсування водяної перешкоди та захоплення позицій на ворожому березі вважається однією з найскладніших військових операцій, і це набуває ще більшого значення, враховуючи умови, в яких українські війська здійснили це досягнення: без повітряного прикриття, без потужного річкового флоту, без переваги в техніці та відсутності понтонних переправ. Інтенсивні обставини, в яких утримується цей плацдарм біля села Кринка, піднімають питання доцільності його утримання. Українські бійці щоденно стикаються з ударами російської авіації, артилерії та вогнеметних систем. Володимир Путін характеризує цей плацдарм як “пастку” для українців, водночас західні ЗМІ висловлюють думку про “рішення, що самі себе руйнують” українського командування. Незважаючи на це, Україна продовжує тримати контроль над цією обмеженою територією на березі Дніпра, очікуючи на відповідний момент для розширення плацдарму та наступу в глибину окупованої Херсонщини.
Поразки України
Неудача контрнаступу: Той факт, що український контрнаступ не досяг поставлених цілей, визнають як військове, так і політичне керівництво України. Головнокомандувач Збройних Сил Валерій Залужний зауважив, що попередні прогнози передбачали глибокий прорив від ЗСУ та досягнення Азовського узбережжя. Проте, реальна ситуація на полі бою виявилась значно відмінною.
“Якщо взяти за основу підручники НАТО та математичні розрахунки, які ми проводили під час планування контрнаступу, то 4 місяці, фактично, недостатньо для досягнення цієї мети – дійти до Криму, провести операції в Криму, повернутися і знову вийти туди і назад”, – зауважив головнокомандувач.
Замість прориву на 80 км, українські війська змогли лише прорвати виступ приблизно на 15-17 км поблизу Роботиного. Протистоячи другій лінії російської оборони біля Токмака, вони не зуміли подолати її до настання осінньої непогоди. Проблемам також сприяли відсутність готових резервів, відсутність переваги в повітрі, недостаток засобів ППО та спецтехніки для розмінування.
Недоліки української сторони включали відсутність далекобійних засобів ураження, а отримані від США касетні боєприпаси надходили занадто пізно та у обмеженій кількості.
Російський головнокомандувач Валерій Герасімов, коментуючи відхилення українського наступу, показав карту, на якій вказано, що план ЗСУ передбачав одночасні атаки з боку Херсону та Запоріжжя. Здається, що цей план був скоригований російськими військовими, які в червні підірвали дамбу Каховської ГЕС, затопивши значні території Херсонщини і відклавши можливість форсування Дніпра на кілька місяців.
Втрата Бахмуту: Події, які обидві сторони прозвали “Бахмутською м’ясорубкою”, тривали майже 8 місяців і завершилися втратою міста. Вже восени 2022 року загони найманців ПВК “Вагнер” наблизились до меж Бахмуту.
В січні вони знайшли слабкий пункт і прорвали українську оборону в Соледарі. Це стало початком рішучої фази “бахмутської різанини”.
Протягом майже 4 місяців українські сили тримали місто, опинившись в напівоточенні. ЗСУ змушені були користуватися лише однією дорогою для постачання, яка залишалася під вогнем ворога.
У березні і квітні “вагнерівці” прорвались в житлові квартали Бахмуту, перетворюючи війну в міське середовище. Місто було фактично знищено постійними артилерійськими та авіаційними ударами РФ.
У таких умовах українські війська поступово відступили на західні околиці міста. Лідер “Вагнера” Євгеній Пригожин оголосив про повне захоплення Бахмуту 20 травня.
Українська влада так і не визнала цього, продовжуючи стверджувати, що деякі околиці міста залишаються під контролем. Втрата Бахмуту визнається поразкою України, не лише через втрату стратегічного промислового міста, але й через сумніви щодо доцільності тривалої оборони.
За інформацією західних ЗМІ, ідея тримати “фортецю Бахмут” до кінця належала Зеленському, водночас головнокомандувач Залужний був проти цього рішення.
Позитивною стороною в цій ситуації може бути те, що після “бахмутської м’ясорубки” і величезних втрат, приватна військова компанія “Вагнер” практично припинила своє існування. І через 3 місяці після битви загинули командир “вагнерівців” Дмитро Уткін і власник ПВК Пригожин у загадковій авіакатастрофі.
Напівоточення Авдіївки: На закінчення 2023 року український гарнізон у місті Авдіївка зазнає надзвичайно важких випробувань, знаходячись фактично в напівоточенні. “Коридор” для постачання Збройних Сил України або можливого виводу гарнізону обмежується лише 5-7 км.
Російська армія розпочала потужний наступ на Авдіївку 10 жовтня. Бронетанкові колони здійснювали атаки одночасно зі східного, південного і північного флангів, залучаючи до операції приблизно 40-50 тисяч військових, підтриманих артилерією, бронетехнікою і авіацією.
Несприятливою є та обставина, що просування російських сил навколо Авдіївки не можна вважати стрімким. Протягом майже 2 місяців їм вдалося просунутися лише на кілька кілометрів, перетнути оборонний рубіж у вигляді залізничної лінії на півночі і захопити частину “Авдіївської промки” на сході.
За даними західних експертів, російські війська захопили приблизно 11 кв. км території, та понесли втрати у 13 тисяч бійців і сотнях одиниць техніки. Український гарнізон у Авдіївці залишається в складних умовах, особливо на фоні майже повного зруйнування місцевого коксохімічного заводу від щоденних обстрілів, армія РФ наближається до його території.
Бої за село Степове на північному заході Авдіївки тривають, і їхні результати можуть визначити долю українських військ, перебуваючи в ризикованому становищі. Захоплення Росією цього села може призвести до повного оточення українських сил та перерізання їхніх шляхів постачання.
В умовах такої несприятливої обстановки українські та міжнародні військові експерти все частіше ставлять під сумнів доцільність утримання Авдіївки за будь-яку ціну. Однак офіційний Київ на даний момент стверджує, що не має наміру відступати із своїх територій.
