В Одесі реалізували класичну, але масштабну земельно-будівельну схему: ділянки санаторію «Україна» на Французькому бульварі, які мали статус рекреаційних і оздоровчих, фактично вивели з публічного користування та віддали під елітну житлову забудову комплексу «Дома Тработті». У цій історії фігурують посадовці Одеської міської ради, депутати попереднього скликання та пов’язані з ними девелопери, які діяли через низку підконтрольних компаній — «ДМ Консалтинг», «Одеса Міськбуд» та «Проперті Констракшн».
Суть схеми полягала в зміні призначення землі. Формально все виглядало як підготовка до реконструкції санаторно-оздоровчого комплексу. За цією легендою ділянки понад 6,6 га вивели зі статусу рекреації й передали приватним структурам у користування. А вже далі, коли земля опинилася під контролем забудовників, на території колишнього санаторію почали рости не лікувальні корпуси і не реабілітаційний центр, а житлові вежі бізнес- і преміум-класу.
Будівництво з самого початку супроводжувалося грубими порушеннями містобудівних умов та обмежень. Початкові параметри, які подавалися як «реконструкція», передбачали обсяг забудови близько 33 тисяч квадратних метрів і будинки до 14 поверхів. У реальності площа виросла до приблизно 228 тисяч квадратних метрів, а поверховість — до 23. Це різко контрастує зі статусом рекреаційної зони, де мала б бути нижча щільність забудови й обмеження по висоті. На місці зелених насаджень і лікувальних корпусів тепер стоять щільно зведені багатоповерхівки, а доступ для містян до території біля узбережжя, яка раніше була по суті громадським простором оздоровчого призначення, обмежений.
Фінансова частина цієї історії теж не виглядає випадковою. Залучалися пов’язані між собою фірми, через які йшло фінансування будівництва. Це дозволяло виводити кошти в офшорні юрисдикції та мінімізувати податки. Паралельно девелопери, за даними розслідувань, користувалися покровительством у податкових і правоохоронних органах, завдяки чому потенційні перевірки або «не бачили» порушень містобудівних обмежень, або просто не заходили на об’єкт. У підсумку громада Одеси позбулася однієї з небагатьох зелених зон узбережжя — і це, мабуть, ключова історія: історія не лише про квадратні метри і гектари, а про втрату публічного доступу до моря.
При цьому юридично все подається як законна трансформація майна, і забудовники публічно спираються на аргумент, що на місці старих радянських корпусів тепер нібито з’являється «сучасна інфраструктура». Але цифри по щільності забудови, зміні цільового призначення землі та нарощуванню поверховості свідчать не про оздоровчу інфраструктуру, а про класичну конвертацію рекреації у приватну нерухомість із високою маржинальністю. Фактично, з міського блага зробили товар.
Частину землі, за даними відкритих реєстрів і повідомлень контролюючих органів, держава вже намагається повернути. Йдеться приблизно про 4 гектари, вартість яких оцінюється у десятки мільйонів гривень. Але це точкові рухи, які поки не змінюють загальну картину: забудова гігантського масштабу фактично поставлена, а політичної волі, щоб зупинити або переграти рішення, не видно.
У цій історії особливо болісно те, що йдеться не про «якусь чергову ділянку десь на околиці», а про Французький бульвар — одну з візитівок Одеси, де земля має не тільки ринкову, а й суспільну цінність. Забудова цієї території показує, як легко в Україні навіть під час війни можна перетворити санаторій та зелену зону на закритий житловий проєкт із шлагбаумом.
